Стадії психосоціального розвитку за Еріком Еріксоном

Для Еріксона (1958, 1963) ці кризи є психосоціальними, оскільки вони пов’язані з тим, що психологічні потреби особистості вступають у конфлікт з потребами суспільства. Згідно з теорією, успішне проходження кожної стадії призводить до формування здорової особистості та набуття нею базових чеснот. Базові чесноти – це характерні сильні сторони, які Его може використовувати для вирішення подальших криз.

Неспроможність пройти якусь із стадій може призвести до зниження здатності проходити наступні стадії, а отже, до менш здорової особистості та нижчого почуття власної гідності. Однак, ці стадії можна успішно пройти і пізніше в житті.

Психосоціальні стадії за Еріксоном

1. Дитинство (0-1 рік)
Базовий конфлікт: Довіра vs Недовіра
Чеснота: Надія
Опис: Довіра (або недовіра), що базові потреби, такі як годування та емоційний зв’язок будуть задоволені.

2. Раннє дитинство (1-3 роки)
Базовий конфлікт: Автономія vs Сором та Сумніви
Чеснота: Воля
Опис: Розвиток відчуття самостійності в різних задачах. 

3. Ігровий вік (3-6 років)
Базовий конфлікт: Ініціатива vs Провина
Чеснота: Ціль
Опис: Здатність проявляти ініціативу в різних справах – може переживати провину в разі неуспіху або коли порушують кордони

4. Шкільний вік (7-11 років)
Базовий конфлікт: Працьовитість (трудолюбство) vs Неповноцінність
Чеснота: Компетентність
Опис: Розвиває впевненість в своїх здібностях коли набуває компетентності або відчуття неповноцінності коли не набуває

5. Підлітковий вік (12-18 років)
Базовий конфлікт: Ідентичність vs Рольова сплутаність
Чеснота: Вірність
Опис: Експериментує та розвиває ідентичність та ролі

6. Рання дорослість (19-29 років)
Базовий конфлікт: Інтимність vs Ізоляція
Чеснота: Любов
Опис: Будує інтимні (близькі) стосунки з іншими

7. Середній вік (30 – 64 роки)
Базовий конфлікт: Продуктивність (плідність) vs Стагнація
Чеснота: Турбота
Опис: Вклад в суспільство та участь в сім’ї

8. Старість (65+)
Базовий конфлікт: Інтеграція (Цілісність) vs Відчай
Чеснота: Мудрість
Опис: Оцінює та осмислює життя та результати своєї праці, здобутків

Стадія 1. Довіра vs Недовіра

Конфлікт

Довіра: Якщо піклувальник надійний, послідовний і турботливий, у дитини розвивається почуття довіри, вона вірить, що світ безпечний, а люди надійні і люблячі. Це почуття довіри дозволяє дитині відчувати себе впевнено навіть тоді, коли їй загрожує небезпека, і поширюється на інші стосунки, підтримуючи відчуття впевненості в умовах потенційної загрози.

Недовіра: І навпаки, якщо піклувальник не може забезпечити постійну, адекватну турботу та емоційний зв’язок, у дитини може розвинутися почуття недовіри та незахищеності (невпевненості). Це може призвести до віри в те, що світ непослідовний і непередбачуваний, що сприятиме формуванню почуття недовіри, підозрілості та тривоги. За таких обставин дитині може бракувати впевненості у своїй здатності впливати на події, вона може дивитися на світ з побоюванням.

Годування немовлят

Годування є критично важливою діяльністю на цьому етапі. Це один з перших і найпростіших способів для немовляти дізнатися, чи може воно довіряти навколишньому світу.

Воно закладає основу для їхнього сприйняття світу як безпечного і надійного або світу в якому його потреби можуть бути не задоволені.

Довіра: Коли піклувальник постійно реагує на сигнали голоду дитини, чуйно і надійно годує її, дитина дізнається, що її потреби будуть задоволені. Така послідовна, надійна турбота допомагає дитині відчути почуття безпеки та довіри до піклувальника і свого оточення. Воно розуміє, що коли у нього виникне потреба, наприклад, голод, хтось буде поруч, щоб задовольнити її.

Недовіра: Якщо піклувальник недбалий, непослідовний або нечутливий у годуванні, дитина може відчувати дискомфорт, дистрес і голод. Цей негативний досвід може призвести до відчуття недовіри до свого оточення та осіб, які здійснюють догляд. Дитина може подумати, що її потреби можуть бути незадоволені, що породжує тривогу і невпевненість.

Успіх і невдача на першій стадії

Успіх на цьому етапі веде до такої чесноти, як – надія. Розвиваючи почуття довіри, немовля може сподіватися, що при виникненні нових кризових ситуацій існує реальна можливість, що інші люди будуть поруч і стануть джерелом підтримки.

Якщо не вдасться досягти надії, то це призведе до розвитку страху. Таке немовля понесе базове почуття недовіри з собою в інші стосунки. Це може призвести до тривожності, підвищеної невпевненості та надмірної недовіри до навколишнього світу.

Відповідно до поглядів Еріксона на важливість довіри, дослідження Боулбі та Ейнсворта показали, що якість раннього досвіду прив’язаності може впливати на стосунки з іншими людьми в подальшому житті.

Баланс між довірою і недовірою дозволяє дитині зрозуміти, що, хоча можуть бути моменти дискомфорту або дистресу, вона може розраховувати на підтримку з боку того, хто за нею доглядає. Це допомагає дитині розвивати життєстійкість і здатність справлятися зі стресом або негараздами в майбутньому.

Стадія 2. Автономія vs Cором/Сумніви

Конфлікт

Автономія: Якщо заохочувати і підтримувати їхню зростаючу незалежність, діти стануть більш впевненими у своїй здатності до виживання. Вони почуватимуться більш комфортно у прийнятті рішень, вільніше досліджуватимуть своє оточення і матимуть почуття самоконтролю. Досягнення цієї автономії допомагає їм відчути себе здатними та спроможними керувати своїм життям.

Сором і Сумніви: З іншого боку, якщо дітей надмірно контролювати або критикувати, вони можуть почати соромитися своєї автономії і сумніватися у своїх здібностях. Це може призвести до невпевненості в собі, страху пробувати щось нове і відчуття неадекватності у своїй здібності до самоконтролю.

Що відбувається на цьому етапі?

Дитина розвивається фізично і стає більш мобільною, відкриваючи для себе багато навичок і вмінь, наприклад, одягатися і взуватися, гратися з іграшками, тощо. Такі навички ілюструють зростаюче почуття незалежності та автономії дитини. На цьому етапі діти починають відстоювати свою незалежність, наприклад, відходять від матері, обирають з якою іграшкою гратись, що їм подобається носити, їсти, тощо.

Привчання до туалету 

На цьому етапі діти починають проявляти свою незалежність, беручи під контроль свої тілесні функції, що може сильно вплинути на їхнє почуття автономії або ж викликати сором і сумніви.

Автономія: Коли батьки привчають до туалету в терплячій і підтримуючій манері, дозволяючи дитині вчитися у власному темпі, дитина може відчути почуття досягнення (успіху) та автономії. Вона розуміє, що контролює власне тіло і може нести відповідальність за свої дії. Це підвищує впевненість у собі, прищеплює почуття автономії та віру в те, що вона здатна впоратися з різними завданнями.

Сором і сумніви: І навпаки, якщо дитину кваплять, якщо є занадто великий тиск, або якщо батьки реагують з гнівом чи розчаруванням на нещасні випадки, дитина може відчути сором і почати сумніватися у своїх здібностях. Їй може бути прикро за свої помилки, а це може призвести до почуття сорому, невпевненості в собі та відсутності впевненості у власній автономії.

Успіх і невдача на другій стадії

Еріксон стверджує, що батьки повинні дозволяти своїм дітям досліджувати межі своїх здібностей у заохочувальному середовищі, яке толерантно ставиться до невдач. Успіх на цій стадії призведе до розвитку сили волі. Якщо дітей на цій стадії заохочувати і підтримувати їхню зростаючу незалежність, вони стають більш впевненими у власній здатності вижити у світі. Немовля розвиває почуття особистого контролю над фізичними навичками і почуття незалежності.

Припустимо, що дитину критикують, надмірно контролюють або не дають можливості самоствердитися. У такому випадку вона починає відчувати себе неадекватною у своїй здатності вижити, а потім може стати надмірно залежною від інших, мати низьку самооцінку, відчувати сором або сумніви у своїх здібностях.

Як батьки можуть заохочувати почуття контролю?

Успіх призводить до відчуття автономії, а невдача до сорому та сумнівів. Повторимось, Еріксон стверджує, що дуже важливо, щоб батьки дозволяли своїм дітям досліджувати межі своїх здібностей у заохочувальному середовищі, яке толерантно ставиться до невдач.

Наприклад, замість того, щоб одягати дитину самому, батьки повинні проявити терпіння і дозволити дитині спробувати самій одягнутись, поки в неї не вийде або вона не попросить допомоги. Отже, батьки повинні заохочувати дитину до більшої самостійності, водночас захищаючи її від постійних невдач.

Від батьків вимагається делікатний баланс. Вони повинні намагатися не робити все за дитину, але якщо дитина не справляється з певним завданням, вони мусять не критикувати її за невдачі та нещасні випадки (особливо під час привчання до туалету). Метою має бути “самоконтроль без втрати самооцінки” (Gross, 1992).

Баланс між автономією та соромом і сумнівами дозволяє дитині зрозуміти, що хоча вона не завжди може контролювати своє оточення, вона може контролювати свої дії та рішення, таким чином розвиваючи впевненість у собі та життєстійкість.

Стадія 3. Ініціатива vs Вина

Конфлікт

Ініціатива: Коли піклувальник заохочує і підтримує дитину брати на себе ініціативу, вона може почати планувати різні активності, виконувати завдання і стикатися з викликами. Дитина вчиться брати ініціативу в свої руки і встановлювати контроль над своїм оточенням. Вона може почати думати самостійно, формулювати плани і виконувати їх, що допомагає розвивати почуття мети (цілі).

Вина: Якщо піклувальник перешкоджає самостійній діяльності, відторгає або критикує  її зусилля, дитина може відчувати провину за свої бажання та ініціативи. Це потенційно може призвести до почуття провини, невпевненості в собі та безініціативності.

Що відбувається на цій стадії?

Це особливо жваві роки. Діти швидко розвиваються в цей період. За словами Bee (1992), це “час активних дій і поведінки, яку батьки можуть сприймати як агресивну”. У цей період головною особливістю є те, що дитина регулярно взаємодіє з іншими дітьми в школі або садку.  Центральне місце на цьому етапі займає гра, оскільки вона дозволяє дітям досліджувати свої міжособистісні навички, ініціюючи різні активності. Дитина починає стверджувати контроль і владу над своїм оточенням, плануючи діяльність, виконуючи завдання і стикаючись з викликами.

Дослідження (розвідка, експериментування)

Ось чому дослідження є важливим:

Розвиток ініціативи: Дослідження дозволяє дітям утверджувати свою владу і контроль над навколишнім середовищем. За допомогою дослідження, діти взаємодіють зі своїм оточенням, ставлять запитання та відкривають для себе нові речі. Така активна взаємодія дозволяє їм брати на себе ініціативу і робити самостійний вибір, це сприяє їхній автономії та впевненості в собі.

Навчання на помилках: Дослідження також означає, що будуть помилки, і вони надають ключові можливості для навчання. Навіть якщо зусилля дитини призводять до помилок або невдач, вона вчиться розуміти причинно-наслідкові зв’язки та свою роль у кінцевому результаті.

Розвиток впевненості в собі: Якщо піклувальники підтримують і заохочують дослідження та ініціативу дитини, це зміцнює її впевненість у собі. Вона відчуває, що її дії є цінними та значущими, і цу заохочує її проявляти більше ініціативи в майбутньому.

Мінімізація вини: Якщо піклувальники поважають потребу дитини в дослідженні і не критикують її помилки, це допомагає запобігти виникненню почуття провини. Натомість дитина дізнається, що пробувати щось нове – це окей, а помилятися – цілком нормально.

Успіхи та невдачі на третій стадії

Діти починають планувати активність, вигадувати ігри та ініціювати спільну діяльність з іншими. Якщо їм надається така можливість, діти розвивають почуття ініціативи і відчувають впевненість у своїй здатності вести за собою інших і приймати рішення. Успіх на цьому етапі призводить до формування чесноти цілеспрямованості.

І навпаки, якщо цю тенденцію придушити, чи то критикою, чи то контролем, у дітей розвивається почуття провини. Дитина буде часто переходити межу у своїй наполегливості, і небезпека полягає в тому, що батьки будуть схильні карати і занадто обмежувати ініціативу дитини.

Саме на цьому етапі дитина почне ставити багато запитань, оскільки її жага до знань буде зростати. Якщо батьки ставляться до дитячих запитань як до чогось неважливого,  незручного або соромлячого, чи до інших аспектів поведінки дитини як до загрозливих, то дитина може почати думати що вона заважає і відчуватиме вину за це. 

Занадто сильне почуття вини може уповільнити взаємодію дитини з іншими людьми і пригнічувати її творчість. Певний рівень вини, звичайно, потрібен, інакше дитина не буде знати, як здійснювати самоконтроль або відчувати совість. Здоровий баланс між ініціативою та почуттям провини є важливим.

Баланс між ініціативою та почуттям провини на цьому етапі може допомогти дітям зрозуміти, що можна брати на себе відповідальність і приймати власні рішення, але бувають моменти, коли ти повинні слідувати правилам або настановам, встановленим іншими. Успішне проходження цього етапу розвиває чесноту цілеспрямованості.

Як батьки можуть заохочувати почуття дослідження?

На цьому етапі батьки повинні надати безпечне і сприятливе середовище, яке дозволяє дітям вільно досліджувати. Це заохочує ініціативу, допомагає розвивати навички вирішення проблем, а також формує впевненість і стійкість. Розуміючи важливість дослідження та надаючи належну підтримку, піклувальники можуть допомогти дітям успішно пройти цей етап і мінімізувати почуття провини.

Стадія 4. Працьовитість (трудолюбство) vs Неповноцінність

Конфлікт

Працьовитість: Якщо батьки та вчителі заохочують дітей розвивати навички, вони отримують відчуття працездатності – переживання компетентності та віри у свої здібності. Діти починають вчитися працювати і співпрацювати з іншими та розуміти, що можуть використовувати свої навички для виконання різних завдань. Це призводить до відчуття впевненості у своїй здатності досягати цілей.

Неповноцінність: З іншого боку, якщо діти отримують негативний зворотній зв’язок або їм не дозволяють демонструвати свої навички, у них може розвинутися почуття неповноцінності. Дитина може почати відчувати, що вона не така дієздатна, як однолітки, або що її зусилля не цінують, що призводить до невпевненості в собі та відчуття неадекватності.

Що відбувається на цьому етапі?

Дитина справляється з новими навчальними та соціальними вимогами. Діти починають вчитись читати і писати, рахувати і робити щось самостійно. Вчителі починають відігравати важливу роль у житті дитини, оскільки вони навчають конкретним навичкам.

На цьому етапі група однолітків набуває більшого значення і стає основним джерелом самооцінки дитини. Тепер дитина відчуває потребу завоювати схвалення, демонструючи певні компетенції, що цінуються суспільством, і розвиває почуття гордості за свої досягнення.

Школа

Цей етап зазвичай припадає на початкову школу, приблизно з 6 до 11 років, і досвід, який діти отримують у школі, може суттєво вплинути на їхній розвиток.

Ось чому:

Розвиток працьовитості: У школі діти отримують численні можливості вчитися, досягати і демонструвати свої компетенції. Вони працюють над різними проектами, беруть участь у різних заходах і співпрацюють зі своїми однолітками. Цей досвід дозволяє дітям розвивати почуття компетентності, зміцнюючи їхню впевненість у своїх здібностях виконувати завдання та робити внесок у суспільство.

Соціальне порівняння: Школа забезпечує контекст, в якому діти можуть порівнювати себе з однолітками. Вони порівнюють свої здібності та досягнення з досягненнями однокласників, що може або допомогти їм розвинути почуття компетентності, або призвести до почуття неповноцінності, залежно від їхнього досвіду та сприйняття.

Зворотний зв’язок і підкріплення: Вчителі відіграють ключову роль на цій стадії. Їхній зворотний зв’язок може або посилити почуття працьовитості дитини, або викликати почуття неповноцінності. Заохочувальний зворотний зв’язок зміцнює віру дитини у свої навички, тоді як постійний негативний зворотний зв’язок може призвести до відчуття неповноцінності.

Розвиток життєвих навичок: Школа також надає дітям можливість розвивати важливі життєві навички, такі як вирішення різних проблем, робота в команді та управління часом. Успішне набуття та використання цих навичок сприяє формуванню почуття працьовитості (плідності).

Робота з невдачами: В школі діти можуть зіткнутися з академічними труднощами або вперше зазнати невдачі. Те, як вони вчаться справлятися з цими ситуаціями – і як вчителі та батьки проводять їх через ці виклики – може вплинути на те, як в них розвинеться почуття працьовитості або неповноцінності.

Успіх і невдача на четвертому етапі

Успіх веде до чесноти компетентності, тоді як невдача призводить до почуття неповноцінності. Якщо дітей заохочують і підкріплюють їх ініціативу, вони починають відчувати себе працьовитими (компетентними) і впевненими у своїй здатності досягати цілей.

Якщо ж ініціатива не заохочується, якщо батьки або вчителі обмежують її, то дитина починає відчувати себе неповноцінною, сумнівається у власних здібностях, а отже, може не розкрити свій потенціал. Якщо дитина не може розвинути певну навичку, яку, на її думку, вимагає суспільство (наприклад, бути спортивним), у неї може розвинутися почуття неповноцінності.

Деякі невдачі можуть бути необхідними для того, щоб дитина могла розвинути скромність. Знову ж таки, необхідний баланс між компетентністю та скромністю. Баланс між працездатністю і неповноцінністю дозволяє дітям визнати свої здібності і зрозуміти, що вони здатні працювати над досягненням своїх цілей, навіть якщо на цьому шляху вони стикаються з труднощами.

Як батьки та вчителі можуть заохочувати почуття дослідження?

На цьому етапі вчителі та батьки повинні надавати постійний конструктивний зворотний зв’язок і заохочувати зусилля, а не лише досягнення. Такий підхід допомагає виховувати в дітях почуття працьовитості, компетентності та впевненості в собі, зменшуючи почуття неповноцінності.

Стадія 5. Ідентичність vs Рольова сплутаність

Конфлікт

Ідентичність: Якщо підлітків підтримувати в їхніх пошуках і давати їм свободу досліджувати різні ролі, вони, швидше за все, вийдуть з цього етапу з сильним почуттям власної гідності та відчуттям незалежності і контролю. Цей процес передбачає вивчення їхніх інтересів, цінностей і цілей, що допомагає їм сформувати власну унікальну ідентичність.

Рольова плутанина: Якщо підлітків обмежують і не дають їм простору для дослідження або вони відчувають цей процес як занадто складний чи болісний, вони можуть зіштовхнутись із рольову сплутаністю. Це може означати невпевненість у своєму місці у світі, цінностях і плану на майбутнє. Підлітку може бути важко визначити свою ціль або шлях, що призводить до розгубленості у своїй ідентичності.

Що відбувається на цьому етапі?

У підлітковому віці найважливішим є перехід від дитинства до дорослого життя. Діти стають більш незалежними і дивляться в майбутнє з точки зору кар’єри, стосунків, сім’ї, житла, тощо.

Людина хоче належати до суспільства і вписатися в нього. Підлітки досліджують, ким вони є як особистості, прагнуть утвердити почуття власної гідності і можуть експериментувати з різними ролями, видами діяльності та поведінкою.

На думку Еріксона, це важливо для формування міцної ідентичності та розвитку почуття напрямку до чогось важливого в житті. Підлітковий розум знаходиться посередині між дитинством і дорослістю, між мораллю, засвоєною в дитинстві, і етикою, яку має розвинути дорослий (Erikson, 1963, p.245).

Це важлива стадія розвитку, на якій дитина має засвоїти ролі, які вона виконуватиме, ставши дорослою. На цьому етапі підліток переосмислює свою ідентичність і намагається з’ясувати, хто він є насправді.

Еріксон припускає, що тут задіяні дві ідентичності: сексуальна та професійна.

Соціальні стосунки

Враховуючи важливість соціальних стосунків на цьому етапі, підліткам вкрай важливо мати підтримуючу соціальну мережу, яка б сприяла здоровому дослідженню ідентичності. Також важливо, щоб батьки, вчителі та наставники допомагали підліткам орієнтуватися в їхніх соціальних стосунках і ролях.

Ось чому:

Формування ідентичності: Соціальні стосунки створюють контекст, в якому підлітки досліджують різні аспекти своєї ідентичності.

Вони приміряють на себе різні ролі в групах однолітків, що дозволяє їм виявити свої інтереси, переконання, цінності та цілі. Це дослідження є ключовим у формуванні їхньої власної унікальної ідентичності.

Вплив однолітків: Групи однолітків часто набувають значного впливу на цьому етапі. Підлітки часто починають надавати більше значення думці своїх друзів, ніж батьків.

Те, як група однолітків сприймає підлітка, може вплинути на його самосвідомість і формування ідентичності.

Соціальне прийняття та приналежність: Відчуття, що тебе приймають і що ти вписується в групу однолітків, може суттєво вплинути на самооцінку та почуття ідентичності. Підліток з більшою ймовірністю розвине сильну, позитивну ідентичність, якщо відчуватиме, що його приймають і цінують. Відчуття відторгнення або маргіналізації може призвести до плутанини в ролях і труднощів у формуванні ідентичності.

Відчуття розмаїття: Взаємодія з різноманітними людьми дозволяє підліткам розширити свої погляди, протестувати своїм переконання і сформувати свої цінності.

Це розмаїття досвіду також може вплинути на формування ідентичності.

Конфлікти та їх вирішення: У соціальних відносинах часто стаються конфлікти та необхідність їх вирішення, надаючи підліткам можливість дослідити різні ролі та моделі поведінки. Вміння орієнтуватися в цих конфліктах сприяє розвитку їхньої ідентичності та соціальних навичок, необхідних у дорослому житті.

Успіх і невдача на п’ятому стадії

За словами Bee (1992), наприкінці цієї стадії має відбутися “реінтеграція своєї самості, усвідомлення того, що ти хочеш робити або ким хочеш бути, а також відповідної статевої ролі”. На цій стадії змінюється образ тіла підлітка.

Еріксон стверджує, що підлітки можуть відчувати дискомфорт по відношенню до свого тіло, поки вони не адаптуються до цих змін. Успіх на цій стадії приведе до чесноти – вірність. Вірність передбачає здатність присвячувати себе іншим на основі прийняття інших, навіть якщо існують ідеологічні розбіжності.

У цей період вони досліджують свої можливості і починають формувати власну ідентичність на основі результатів цих досліджень. Підлітки, які сформували сильне почуття ідентичності, можуть зберігати послідовну лояльність і цінності навіть в умовах соціальних зрушень і змін.

Еріксон описав 3 форми кризи ідентичності

Важка – плутанина ідентичність.

Затяжну – перебудова дитячих ідентифікацій протягом тривалого часу.

Загострена – повторні невдалі спроби побудувати ідентичність.

Нездатність встановити почуття ідентичності в суспільстві (“я не знаю, ким хочу бути, коли виросту”) може призвести до рольової сплутаності. Однак, якщо підлітки не мають підтримки, часу або емоційної спроможності досліджувати свою ідентичність, вони можуть залишитися з невирішеними питаннями ідентичності, відчуваючи невпевненість у своїх ролях і невпевненість у своєму майбутньому. 

Це потенційно може призвести до слабкого почуття власної гідності, рольової плутанини та відсутності орієнтирів у дорослому житті. Рольова плутанина полягає в тому, що людина не впевнена в собі або своєму місці в суспільстві.

У відповідь на рольову плутанину або кризу ідентичності підліток може почати експериментувати з різними стилями життя (в робота, освіті або політичній діяльності). Крім того, якщо його будуть змушувати прийняти ідентичність це може призвести до бунту у вигляді формування негативної ідентичності, а на додачу до цього – відчуття нещастя.

Стадія 6. Близькість (інтимність) vs Ізоляція

Конфлікт

Інтимність: Люди, які успішно проходять цю стадію, здатні формувати близькі, взаємні стосунки з іншими людьми. Вони можуть формувати тісні зв’язки і комфортно почуваються у взаємній залежності. Близькість передбачає здатність бути відкритим і ділитися з іншими, а також готовність бути відданим стосункам і йти на особисті жертви заради цих стосунків.

Ізоляція: Якщо не вдається сформувати близькі стосунки, можливо, через невирішену раніше кризу ідентичності або страх бути відторгнутим, вони можуть переживати ізоляцію. Ізоляція означає нездатність будувати значущі, близькі стосунки з іншими людьми. Це може призвести до почуття самотності, відчуження та виключення з життя.

Успіх і невдача на шостій стадії

Успіх призводить до міцних стосунків, а невдача – до самотності та ізоляції. Успішне проходження цієї стадії розвиває чесноту – любов. Люди, які розвивають цю чесноту, мають здатність формувати глибокі та віддані стосунки, засновані на взаємній довірі та повазі.

На цій стадії ми починаємо будувати більш інтимні стосунки з іншими. Ми досліджуємо стосунки, що ведуть до довготривалих зобов’язань з кимось хто не є членом нашої сім’ї. Успішне завершення цієї стадії може призвести до щасливих стосунків і відчуття відданості, безпеки та турботи в стосунках.

Однак, якщо люди відчувають труднощі на цьому етапі і не можуть сформувати близькі стосунки, вони можуть відчувати себе в ізоляції і самотності, як наслідок. Це потенційно може призвести до відчуття відчуженості в дорослому віці. Уникнення близькості, страх зобов’язань і стосунків може призвести до ізоляції, самотності, та, іноді, до депресії.

Стадія 7. Продуктивність (плідність) vs Стагнація

Конфлікт

Продуктивність: Якщо людина відчуває, що робить цінний внесок у світ, наприклад, виховуючи дітей або сприяючи позитивним змінам у суспільстві, вона відчуває почуття продуктивності. Продуктивність передбачає турботу про інших і бажання зробити свій внесок для майбутніх поколінь, часто через батьківство, наставництво, лідерство або творчість, яка додає цінності суспільству.

Стагнація: Якщо люди відчувають, що вони не роблять позитивного впливу або не залучені до продуктивних чи творчих завдань, вони можуть відчувати застій. Стагнація передбачає відчуття непродуктивності та незалученості (недотичності до чогось важливого), що призводить до самозаглиблення, відсутності зростання та відчуття порожнечі.

Що відбувається на цьому етапі?

З психологічної точки зору, продуктивність означає “залишити свій слід” у світі через створення або плекання речей, які переживуть конкретну людину. У середньому віці люди відчувають потребу створювати або плекати те, що переживе їх, часто виховуючи підопічних або створюючи позитивні зміни, які принесуть користь іншим людям.

Ми робимо внесок у суспільство, виховуючи своїх дітей, працюючи продуктивно на роботі, беручи участь у громадських заходах та організаціях. Ми розвиваємо відчуття причетності до світу через продуктивність.

Робота та батьківство

Робота, і батьківство є важливими на цьому етапі, оскільки вони надають дорослим можливість розширити свій особистий і соціальний вплив.

Робота: На цьому етапі люди часто зосереджені на своїй кар’єрі. Змістовна робота – це спосіб, за допомогою якого дорослі можуть відчути себе продуктивними і отримати відчуття свого внеску у світ. Вона дозволяє їм відчути, що вони є частиною великої спільноти і що їхні зусилля можуть принести користь майбутнім поколінням. Якщо вони відчувають, що їхня праця приносить користь і цінується, вони відчувають почуття продуктивності.

Однак, якщо вони незадоволені своєю кар’єрою або відчувають себе непродуктивними, вони можуть зіткнутися з відчуттям застою.

Батьківство: Виховання дітей – ще один важливий аспект цього етапу. Дорослі можуть досягти відчуття продуктивності, виховуючи наступне покоління, спрямовуючи їхній розвиток і передаючи їм свої цінності. Завдяки батьківству дорослі можуть відчувати, що вони роблять значущий внесок у майбутнє.

З іншого боку, люди, які вирішили не мати дітей, або ті, хто не може мати дітей, також можуть досягти продуктивності через інші форми виховання, такі як наставництво або участь у заходах, що позитивно впливають на молоде покоління.

Успіх і невдача на сьомій стадії

Якщо дорослі отримують задоволення і відчуття внеску від виконання цих ролей, вони з більшою ймовірністю розвивають почуття продуктивності, що, в свою чергу, веде до більш загального почуття самореалізації.

Успішне проходження цього етапу розвиває чесноту – турбота. Люди, які розвивають цю чесноту, відчувають свій внесок у світ, як правило, через сім’ю та роботу, і відчувають задоволення від того, що вони щось змінюють на краще. Успіх призводить до відчуття того, що ти корисний та реалізований, тоді як невдача призводить до відчуття відчуження від цього світу.

Ми переживаємо стагнацію і відчуваємо себе непродуктивними, коли не можемо знайти спосіб зробити свій внесок. Такі люди можуть відчувати себе відірваними або непричетними до своєї громади та суспільства в цілому. Це потенційно може призвести до відчуття неспокою і непродуктивності в подальшому житті.

Стадія 8. Цілісність Его vs Відчай

Конфлікт

Цілісність Его: Якщо людина відчуває, що вона прожила повноцінне і змістовне життя, вона відчуває цілісність свого я (Его). Це характеризується почуттям прийняття свого життя таким, яким воно є, здатністю знаходити узгодженість і змістовність у своєму досвіді, а також почуттям мудрості і реалізованості.

Відчай: З іншого боку, якщо людина шкодує про своє минуле, відчуває, що прийняла неправильні рішення, або вважає, що їй не вдалося досягти своїх життєвих цілей, вона може відчувати відчай. Відчай включає в себе почуття жалю, гіркоти і розчарування у власному житті, а також страх перед неминучою смертю.

Що відбувається на цій стадії?

Ця стадія починається після 65 років і включає в себе рефлексію про своє життя і, або переходить до відчуття задоволеності і щастя від свого життя, або до глибокого почуття жалю.

Еріксон описував цілісність Eго як “прийняття свого єдиного життєвого циклу як чогось, що має бути” (1950, с.268), а пізніше як “відчуття узгодженості та цілісності” (1982, с. 65). Коли ми стаємо старшими (65+ років) і стаємо літніми людьми, ми схильні сповільнювати свою продуктивність і починаємо досліджувати життя як пенсіонери.

Успіх і невдача на восьмій стадії

Успіх на цьому етапі веде до чесноти – мудрість. Мудрість дозволяє людині озирнутися на своє життя з відчуттям завершеності і повноти, а також прийняти смерть без страху. Люди, які розмірковуючи про своє життя шкодують, що не досягли своїх цілей, будуть відчувати гіркоту і відчай.

Ерік Еріксон вважав, що якщо ми вважаємо своє життя непродуктивним, відчуваємо провину за своє минуле або відчуваємо, що не досягли своїх життєвих цілей, ми стаємо незадоволеними життям і розвиваємо відчай, що часто призводить до депресії та безнадії. Це потенційно може призвести до почуття страху і жаху перед своєю смертністю.

Безперервний стан цілісності Его не характерний для мудрих людей, але вони відчувають і цілісність Его, і відчай в різних станах. Таким чином, пізнє життя характеризується цілісністю і відчаєм як станами, що чергуються і вони повинні бути збалансовані.

Сильні та слабкі сторони теорії Еріксона

Сильні

1. Однією з сильних сторін теорії Еріксона є те, що вона пов’язує воєдино важливий психосоціальний розвиток на протязі всього життя.

Розширюючи поняття розвитку особистості протягом усього життя, Еріксон окреслює більш реалістичну перспективу розвитку особистості, заповнюючи основну прогалину у Фрейда, який акцентувався на дитинстві.  (McAdams, 2001).

2. На основі ідей Еріксона психологія переосмислила погляд на пізніші періоди життя. Середня та пізня дорослість більше не розглядаються як неактуальні. Завдяки Еріксону вони вважаються активними та значущими періодами особистісного зростання.

3. Теорія Еріксона має хорошу валідність на практиці. Багато людей можуть співвіднести його теорії про різні стадії життєвого циклу з власним досвідом.

Слабкі

1. Еріксон досить туманно описує причини розвитку. Який досвід повинні мати люди, щоб успішно вирішувати різні психосоціальні конфлікти і переходити з однієї стадії на іншу? Теорія немає універсального механізму вирішення кризових ситуацій.

Еріксон (1964) визнає, що його теорія є, радше, описовим оглядом соціального та емоційного розвитку людини, який не дає адекватного пояснення того, як і чому відбувається цей розвиток.

Наприклад, Еріксон не пояснює, як результат однієї психосоціальної стадії впливає на особистість на наступній стадії.

Еріксон також не пояснює, що штовхає людину до наступної стадії після подолання кризи. Його стадійна модель передбачає сувору послідовність, прив’язану до віку, але не враховує варіації в часі або складність людського розвитку.

Однак Еріксон підкреслював, що його робота є “інструментом для мислення, а не для аналізу фактів”. Отже, її мета – забезпечити рамки, в яких можна розглядати розвиток, а не створювати теорію, яку можна перевірити.

2. Хоча існує підтримка стадій розвитку особистості Еріксона (McAdams, 1999), критики його теорії наводять докази, що свідчать про відсутність дискретних стадій розвитку особистості (McCrae & Costa, 1997). Відсутність з’ясування динаміки ускладнює емпіричну перевірку гіпотез Еріксона про стадійність розвитку. Сучасним дослідникам не вдалось операціоналізувати стадії та підтвердити їх універсальну послідовність і вікові діапазони.

3. Теорія стадій може бути упередженою щодо західної, зокрема американської, культури. Стадії можуть відрізнятися в різних культурах. Еріксон розробив свою теорію психосоціального розвитку переважно на спостереженнях за білими дітьми та сім’ями середнього класу в США та Європі. Ця західна культурна перспектива може обмежити універсальність запропонованих ним стадій.

Конфлікти, на яких наголошується на кожній стадії, відображають такі цінності, як незалежність, автономія і продуктивність, які глибоко вкорінені в західних індивідуалістичних культурах. Однак, ця теорія може не дуже добре перекладатися на більш колективістські культури, які цінують взаємозалежність, соціальну гармонію та спільну відповідальність.

Наприклад, криза автономії проти сорому і сумнівів у ранньому дитинстві може мати інший перебіг у культурах, де слухняність і підпорядкування старшим є пріоритетнішими за індивідуальний вибір. Так само криза ідентичності в підлітковому віці може бути менш вираженою в колективістських культурах.

4. Основні конфлікти не обмежуються однією стадією, а повторюються впродовж усього життя. Осборн (2009) стверджує, що ці кризи виходять за межі стадій, на яких вони спочатку виникають. Наприклад, криза ідентичності, пережита в підлітковому віці, часто повертається, коли дорослі люди виходять на пенсію (Logan, 1986). Хоча контекст відрізняється, управління подібною емоційною напругою сприяє самоусвідомленню і розумінню динаміки розвитку протягом усього життя.

Еріксон vs Маслоу

Чим ієрархія потреб Маслоу відрізняється від стадій психосоціального розвитку Еріксона?

Маслоу

Маслоу запропонував серію мотиваційних стадій, кожна з яких ґрунтується на попередній (тобто не можна рухатися далі, не задовольнивши попередню стадію).

Просування по стадіях базується на життєвих обставинах і досягненнях (тобто є гнучким).

Існує лише одна мета досягнення, хоча не всі її досягають.

Люди рухаються вгору по мотиваційній стадії/піраміді, щоб досягти самоактуалізації. Перші чотири етапи схожі на сходинки.

Еріксон

Еріксон запропонував серію заздалегідь визначених стадій, пов’язаних з розвитком особистості. Стадії пов’язані з часом.

Просування через стадії базується на віці людини (тобто є жорстким). На кожній стадії людина набуває особистісних рис, або корисних або патологічних.

Мета досягнення варіюється від стадії до стадії і полягає у подоланні психосоціальної кризи.

Успішне завершення кожної стадії призводить до формування здорової особистості та набуття базових чеснот. Базові чесноти – це характерні сильні сторони, які використовуються для вирішення наступних криз.

Еріксон vs Фройд

Фройд (1905) запропонував п’ятиступеневу модель психосексуального розвитку від дитинства до статевої зрілості, зосереджену на дозріванні сексуальних потягів. Будучи новаторською, теорія Фройда мала недоліки, які Еріксон (1958, 1963) намагався подолати.

1. Еріксон розширив часові рамки до повного періоду життя, в той час як Фрейд зосередився лише на перших кількох роках життя. Ця більш цілісна перспектива відображала соціальні виклики, з якими люди стикаються в дорослому і похилому віці.

2. У той час як Фрейд наголошував на біологічних потягах до задоволення, Еріксон враховував вплив соціальних стосунків, культури та формування ідентичності на розвиток особистості. Цей ширший психосоціальний погляд посилив реалізм.

3. Еріксон зосередився на зростанні Его, а не на первинності Ід. Він бачив розвиток особистості через вирішення соціальних конфліктів, а не лише через фрустрацію/задоволення вроджених потягів.

4. Еріксон організував стадії навколо психосоціальних криз, пов’язаних з дозріванням Его, а не з психосексуальними ерогенними зонами. Таке переформулювання здавалося більш релевантним для особистого досвіду, з яким багато хто міг себе ідентифікувати.

5. Нарешті, Еріксон наголошував на здоровому проходженні стадій, а не на психопатології, що виникає внаслідок фіксації. Він прийняв перспективу, засновану на сильних сторонах, зосереджену на людському потенціалі.

Матеріал підготував

Олексій Шпичка – практикуючий психолог, акредитований гештальт-терапевт, ведучий психотерапевтичних груп і сертифікований супервізор у Національній Асоціації Гештальт-Терапевтів України (Стандарти Європейської Асоціації Гештальт-Терапії). Веде приватну практику з 2017 року. Працює українською, російською, англійською мовами.