Хочу поділитись своїм особистісним та професійним шляхом

В 2011 році я почав вивчати гештальт-терапію. Після деякої роботи над собою і дослідження того, що таке психологія я вирішив зануритись в практичну психологію. У мене був запит як клієнтський, так і студентський. Тобто, я задовольняв свої і клієнтські потреби в психотерапії і професійний інтерес. Я з самого початку думав що, можливо, я буду цим займатись професійно.

У мене була базова група яка тривала пять років, в ній поєднувався терапевтичний і навчальний процес. Перші два з половиною роки я відчував, що я зробив класну інвестицію в себе. Мені подобались наші тренери-ведучі групи, і мені подобалось спілкуватись з учасниками. Я отримував багато цінного досвіду, знань, спілкування і це було дуже доречно і корисно для мене. Решта, два з половиною роки були складними і менш задовільняючими. Тому що, не всі протиріччя можна вирішити і не всі загадки можна розгадати. Завершення базової групи мені коштувало багато зусиль. Паралельно з базовим проектом, я займався індивідуальною терапією, груповою терапією, їздив на інтенсиви і був учасником багатьох тематичних, спеціалізованих і супервізорських груп.

Я хочу виділити, що саме йшло мені на користь і що мене мотивувало займатись власною психотерапією далі. Я ж міг це все через рік-два, наприклад, закінчити, і зайнятись чимось іншим. Буду говорити образно, дуже часто спілкування, неважливо в індивідуальному чи груповому сетінгу, сприймалась мною як випити холодної чистої води з джерела в розгар літа і ти знаходишся десь далеко на півдні. Це було освіжаюче, і навіть оживляюче. Мені було корисно, що мені приділяли увагу, мене слухали, розуміли, витримували мою напругу, виражали мені співпереживання, запитували що я хочу, що я думаю, що відчуваю, підтримували появу і експресію мого Справжнього Я.

Я отримував у дуже короткі відрізки часу досвід, що тебе бачать, чують, розуміють, визнають і тобі співпереживають. Я думаю, це основне, що в короткі відрізки часу, наприклад година, три години, ти отримуєш стільки адекватних стосунків, скільки ти отримуєш зазвичай, наприклад, за півроку. Або, взагалі не отримуєш. Деякі надзвичайно важливі для мене речі, я не міг знайти ніде, окрім як в психотерапії. Але, може в мене складний випадок занадто? Це я жартую. Незанадто, в міру.

Я пам’ятаю, як на початку і десь всередині свого шляху (по відношенню до того де я зараз знаходжусь) в мене було декілька періодів нереалістично високої оцінки своїх досягнень в сенсі своєї особистісної пропрацьованості та професійної компетентності. На початку мені здавалось, що я вже опанував гештальт-терапію, через 2-3 роки від старту навчання. Потім я зрозумів, що гештальт-терапія складніша.

Ще через 2-3 роки у мене сформувалось набагато реалістичніше уявлення про цей напрямок психотерапії. І, разом з тим, мені почало відкриватись, що чистого гештальту недостатньо як для мого власного особистісного розвитку, так і для, – підготуйтесь, – більшості клієнтів, які приходять у приватну практику. У мене було таке відчуття, що скільки можна вчитись, чому воно так повільно все відбувається. Було трохи депресивно від цього усвідомлення.

Повільно і з недовірою, в силу моїх різних упереджень, я почав впускати в себе психоаналіз. Наступні п’ять років я його вчив, благо, що було в кого. І не за всі гроші світу. Мої упередження були такі що, психоаналіз це обов”язкого дорого, довго, занадто складно, і в кінці-кінців неефективно. Реальність виявилась інакшою. Серед великого різноманіття аналітичних авторів і шкіл, я, ціною значних зусиль, знайшов для себе групу авторів і методів, які на сьогоднішній день повноцінно задовольняють мої потреби, як особистісні, так і професійні. Особисто в мене, між гештальт-терапією та аналізом настав мир і взаєморозуміння.

Що я пропрацював в собі і з чим я навчився працювати?

Я багато пропрацьовував нарцистичну травму. Це про такі психічні процеси, в яких відбуваються коливання від одного полюсу до іншого. Ідеалізація і знецінення, себе або когось. Наприклад, самооцінка або оцінка іншої людини, то занадто висока, то занадто низька. Відчуття грандіозності, всемогутності і безсилля і меншовартості. Я пропрацьовував нарцистичну агресію і сором. Нарцистична частина психіки відповідає за наше відчуття цінності, компетентності, майстерність, досягнення і статус.

Також, я багато пропрацьовував травму прив’язаності. Це про потребу в стосунках, про прийняття тебе таким який ти є. Інколи кажуть про безумовне прийняття. Коли тебе приймають таким який ти є, в тебе формується на цій основі відчуття власної невідчужуваної цінності і хорошості. Окрім терапії, травму привязаності я “пропрацьовуав” ще свідомими відносинами з дружиною, а потім ще й з котом! Так, я в дорослому віці вирішив завести кошеня, тому що хотілося мати контакт з кішкою. І це дійсно допомогло мені відновити мою здатність бути в емоційному зв’язку з іншим живим створінням. Мій досвід батьківства, теж, мені дає дуже багато терапевтичного ефекту в цьому сенсі. Більше ніж я очікував.

В мене були психосоматичні симптоми в області спини і ніг – пройшли повністю.

В мене була дифузія ідентичності. Коли тобі важко зрозуміти який ти, хто ти. Як людина, син, брат, чоловік, в такому дусі. І ти не можеш описати себе з різних сторін, об”ємно. Занадто просте, неповне, спотворене розуміння себе.

Пропрацьовував алекситимію – невміння розпізнавати власні почуття, описувати і виражати їх словами. Сюди ж – емоційний інтелект або чутливість. У мене це було так, що багато думання, і мало відчування і усвідомлення своїх відчуттів.

Можна так сказати, що я колись в дитинстві-підлітковості замкнувся на собі, бо так було потрібно щоб зберегти рештки мого Справжнього Я, і розвинув, натомість, своє Захисне Я. Це комплекс різних захисних механізмів, функція який зберегти психіку у несприятливому середовищі. В результаті, психіку зберіг, але життєвої енергії було обмаль, задоволення і радості від життя обмаль, симптомів повно різних.

Так, прийшовши в терапію, малу-помалу, я відновлював здатність бути собою, рости і розвиватись в рамках мого Справжнього Я. Не абсолютно звичайно, але переважно.

Здається, що цей розвиток відбувається повільно, але він дуже цінний, тому що ти можеш бути собою і відчувати себе реалізованим і живим. Життя, тоді, сприймається таким, за яке варто боротись. Розвиток і зростання, до речі, може бути і в рамках Захисного Я. Це сумна історія. Якщо коротко, то це коли людина вчиться все краще і краще тікати від самої себе і від свого життя.