Я прийшов у психотерапію, саме в навчання, трохи рановато, більшість людей приходять в терапію років на 10 старшими. І це двояко. Багато речей в силу молодості було важко сприйняти, що викликало психічне перевантаження час від часу, і неможливість зрозуміти деякі речі, просто в силу відсутності деякого життєвого досвіду. В той же час, в цьому є і свої переваги, тому що пластичність мозку краща, і енергії більше гризти граніт науки і чим раніше усвідомиш і позбавишся помилок, тим легше буде потім. Наприклад, я вважаю що у мене вийшло дуже вдало стати батьком сильно після проходження своєї психотерапії, а не навпаки.

З часом я усвідомив, що ця робота далась мені трохи на виріст, незважаючи на те, що формально я пройшов усі необхідні процедури щоб займатись нею. Психотерапія, зараз мені почала більше подобатись, я почав її краще розуміти. Я думаю, справа одночасно, як в моєму професійному, так і в біологічному віці.

Я із смутком помічаю, що переходи від одного життєвого етапу до іншого відбуваються занадто різко, не вистачає періоду стабілізації і накопичення нормальної кількості ресурсу для переходу на інший етап. Я трохи освоївся в своїй практиці і почались локдауни, і проживання ломки формату роботи і соціального договору, – адаптація ледь настала і знову, бац, – почалась війна, через декілька місяців народилась дочка. Війна плюс дочка, дві кризи одночасно. Потім марафон в три з половиною років витримування і очікування завершення війни. Шок, шалена світоглядна криза, яка спровокувала тектонічні зміни у моєму світосприйнятті. Нещодавно, знову радикальні зміни, еміграція. Пристосування до життя в Чехії.

На цьому тижні закінчив тримісячні безкоштовні і якісні курси по чеській мові. Я вважаю, що це мене Чехія так привітала. Приємно. Викладачка чеської мені нагадала мою вчительку англійської мови, своїм стилем. Так ж енергійна, позитивна, компетентна, підбадьорююча. Вона багато раз нам казала, не бійтесь, ви все вивчите. Я і не боявся.

Крайні три з половиною роки моєї творчості і вітальності вистачало тільки на ведення практики, обслуговування потреб практики і сімейні справи. Соціальне життя не було ні задовільняючим, ні яскравим, по зрозумілим причинам. Тонну енергії витратив на ревізію свого розуміння локального історичного процесу на території СРСР і Європи. Сталося те, що в найгіршому сні не міг собі уявити.

Під час війни коли перебував в Україні прослухав шикарний курс лекцій по філософії і буддизму, прочитав декілька десятків психоаналітичних книжок в оригіналі на англійській, зміг інтегрувати гештальт з аналізом в своїй роботі, отримав чудернацько-терапевтичний психоделічний досвід, навчився нормально керувати автомобілем. По своїм самоспостереження і відчуттям – сильно змінився.

В своїй роботі я зрозумів, що я в першу чергу допомогаю клієнтам отримати конструктивний досвід відносин. Для того щоб, перше: прожити болі, страхи, втрати, розчарування з минулого. Друге: опанувати свої нормальні психічні функції в автономії, активності, відповідальності, цілісному сприйнятті себе та інших, здатності для близькості, чутливості, компетентності, творчості, спонтанності та інші.

Було цікаво дізнатись, що оригінальний психоаналіз і гештальт-терапія не були пристосовані для того, щоб працювати із значною кількістю сучасних клієнтів. Ціль аналізу була зробити підсвідоме свідомим і розв”язати підсвідомі конфлікти, ціль гештальт-терапії була допомогти людині стати усвідомленою. Це схожі цілі, але різні шляхи досягнення. Такі цілі актуальні для клієнтів у яких було досить якісне і надійне дитинство. Це терапія орієнтована на інсайт, в першу чергу.

В розвитку моєї професійної ідентичності відбувається коливання від простоти до складності, з різною періодичністю. Зараз мені хочеться простоти, надіюсь в мене вийде так виражатись.

Люди в яких було недостатньо надійне дитинство потребують в терапії в першу чергу не інсайтів, а того що схоже на досвід відносин з батьківської фігурою. Інсайти в цьому терапевтичному процесі звісно відбуваються, але вони знаходяться в рамках клієнт-терапевтичних відносин.

Джеффрі Янг, коли описував схема-терапію, теж написав, що клієнтам із складнішим дитинством потрібен “досвід батьківського перевиховання”. Потім, його перепитали, а що саме ти маєш на увазі? І головніше, – Як саме ти збираєшся перевиховувати по батьківськи своїх клієнтів? Тут потрібне делікатне розуміння потреб клієнта і реальних можливостей терапевта. Тому, він відредагував своє формулювання, – в схема-терапії ми не створюємо для клієнта “досвід батьківського перевиховання”, очевидно що це неможливо в строго формальному сенсі слова. Тому він ввів термін “обмежене батьківське перевиховання” (я так переклав його фразу “limited reparenting”), для того щоб підкреслити обмеженість впливу терапевта на клієнта.

Справді, клієнту допомагає щире, чесне, емпатійне, розумне відношення до нього, його життєвої ситуації. Терапевт контейнує переживання клієнта, витримує його напругу і повертає у безпечній формі. Терапевт демонструє інтерес до життя клієнта і його запиту. Терапевт емпатійно віддзеркалює клієнта. Терапевт думає і переживає де клієнт знаходиться в своєму житті і чи робить він посильні дії для руху вперед, якщо ні, то звертає увагу клієнта на це і вони разом розбираються в причині зупинки.

Ця робота максимально схожа на свідоме зріле батьківство. Вона не є батьківством, вона лиш схожа на батьківство. Тим не менш, цього виявляється достатньо для того, щоб прожити те, що потрібно прожити з минулого, і почати повертати собі або опановувати по-новому свої нормальні психологічні функції.