Про мій досвід в терапевтичних групах

Навчання на психотерапевта проходить в значній мірі на основі пропрацювання власного клієнтського матеріалу. Базовий п’ятирічний навчальний проект, про який я згадував в попередньому пості, містив у собі терапевтичну групу (2016). Після нього я прошов чотирирічну програму по вдосконаленню гештальт-терапії (2020), і в всередині цього проекту була терапевтична та супервізорська група. По завершенню цієї програми, я отримав кваліфікацію ведучого груп. Також, я пройшов додатковий навчальний проект по веденню психотерапевтичних груп тривалістю один рік (2016).

Я відвідав п’ятнадцять інтенсивів тривалістю по 11 днів кожний, на яких був учасником терапевтичних і супервізорских груп. На початку свого шляху, пройшов за півтора роки курс групової терапії. І потім з 2015 до теперішнього часу був учасником різних супервізорських груп. Я також був ведучим декількох терапевтичних груп в Києві з 2018 до 2022. До початку війни. Потім був змушений їх зупинити, бо втратив ресурс на їх проведення.

В період мого активного навчання і терапії я подивився і повзаємодіяв з досить великою кількістю досвідчених психотерапевтів. Бачив різні стилі ведення груп. Я був учасником як добре злагоджених і добре працюючих груп, в яких кожний учасник відчував себе плюс мінус на своєму місці, так і був на групах в яких терапевтична рамка ломалась або з самого початку була не на місці.

Ось, це короткий огляд мого досвіду як учасника і ведучого групової психотерапії. В мене був як позитивний, збагачуючий досвід групової терапії, так і негативний, фруструючий, розчаровуючий. Було по різному.

Спробую узагальнити, що було цінного для мене на групах. Глибина, змістовність і екологічність спілкування на терапевтичних групах в моєму випадку на порядок перевершувала спілкування, яке в мене було на той час в батьківській родині, серед друзів і колег по роботі. Правда, це стосується саме тем про особистісне, міжособистісне і переживання, а не взагалі про все.

Фактично, я сформував собі значно більш якісну культуру спілкування ніж в середньому зустрічається в суспільстві. Я навчився визначати коли мені бути закритим, а коли ділитись, розкриватись і проявляти свої почуття, так як біль, сором, страх, вина, розпач і та інші переживання від яких мені могло бути погано.

Якщо вам не пощастило так само як і мені, то ви теж були навчені з раннього віку, робити вигляд, що в тебе все завжди добре і нормально і ніколи немає жодних складних або болючих емоцій. Я був навчений свої переживання тримати при собі і назовні проявляти якусь вихолощену, спрощену версію своїх переживань. Така була культура і середовище в якому я ріс і формувався.

Який це дає ефект? Якісне, відверте, чесне спілкування дає – психотерапевтичний ефект. Це звучить просто, тим не менш, воно зустрічається в сім’ях – рідко.

В чому мій ресурс і компетентність як ведучого терапевтичної групи?

В цьому розділі я опишу просто де я знаходжусь в своєму житті, що пропрацьовував. Мені 35 років, я в стосунках 11 років, прожили багато різних криз, залишились разом, стали батьками в 2022 році. В батьківській сім’ї я молодший, у мене є на чотири роки старша сестра. Ми по різному влаштовані, і по різному сприймаємо життя. Я дуже багато роботи зробив над собою, щоб пройти сепарацію від батьків, і не переносити в свої стосунки батьківські патерни. У мене на це пішло багато років життя.

Я добре розбираюсь в межових і нарцистичних патернах, емоційних травмах, тому що пройшов це на власному досвіді. Я розумію про образи, маніпуляції, газлайтинг, відсутні кордони, злиття, емоційну залежність і контр-залежність, ідеалізацію і знецінення, токсичний сором і вину, покинутість, відторгнутість, безпорадність; відсутність довіри, визнання і розуміння.

За весь час приватної практики я провів не менше 9000 годин терапевтичних сесій і консультацій з індивідами, парами, групами і отримав чимало досвіду пропрацювання і вирішення особистісних і міжособистісних складнощів у своїх клієнтів.

Зараз у своєму житті я виховую дочку, мені здається проводжу з нею багато часу (дружина думає, що не багато), веду практику, адаптуюсь в новій країні, переживаю по відчуттям якусь декомпресію від всього того, що доводилось витримувати в Україні, думаю про свої життєві вибори, не загадую наперед, живу відштовхуючись від того що є.

Про себе як про професіонала можу сказати, що я добре працюю із складними випадками, тому що сам з таких. Лайтові невротики до мене теж приходять за своєю вишенькою на тортику, але робота з ними не складає вагомої частини моєї професійної самооцінки.