Огляд праць Річарда Шварца

Вступ

Я вирішив пропрацювати роботи Річарда Шварца, його модель психотерапії IFS – Internal Family Systems, так як на нього посилаються досить багато авторитетних спеціалістів по роботі з травмою. Серед яких Бессел Ван Дер Колк і Пітер Левін. І його декілька раз згадували в розмовах зі мною колеги. Визрів інтерес зануритись в його модель, повчитись, збагатити себе чимось, бажано хорошим.

Він широко присутній в ютубі, на найбільш популярних каналах. Слухати його приємно, він зв’язно, глибоко, цікаво і мудро розповідає про психотерапію. Він викликає в мене симпатію і довіру з подкастів.

Багато чого в його книгах мені сподобалось і я збагатив свій набір образів, ідей, концепції, метафор, якими із задоволенням ділюсь у своїй роботі. Він викликав у мене симпатію своєю чесністю, відвертістю і сумлінною роботою. В деяких місцях я з ним незгодний і це позначаю в своїх коментарях нижче.

Кожний раз коли я ознайомлююсь з тим чи іншим авторитетним напрямком психотерапії в якийсь момент я усвідомлюю, що “Не боги горшки обжигают”. Також, досить кумедно спостерігати, якими простими речами можна вразити ведучих самих крутих ютуб каналів.

В деяких місцях те, що він пише виглядає популістично. Таке враження, що він продає цю модель дітям. Напевно, це риса нашого часу, період інфантильності і популізму, решта речей не продаються.

Якщо хочете ознайомитись з його підходом, то достатньо прочитати книжку “Немає поганих частин”, 2021. Цього достатньо щоб зрозуміти його ідеї і послання читачу.

На початку своєї практики він працював як системно-сімейний терапевт, і згодом зрозумів, що ігнорування внутрішніх процесів та історій клієнтів ні до чого хорошого не призводить. Еволюція його мислення відбулась в тому, що те, що він раніше робив ззовні з членами родини, тепер почав робити всередині, у внутрішньому світі одного клієнта.

Він використовує ідею нормальної множинності селф. Кожна людина має нормальну множинність свого селф. Відносно здорова людина відрізняється від людини з диссоціативним розладом в тому, що у крайнього між різними частинами селф драматично не вистачає комунікації і зв’язності.

Цю ідею в своїй роботі з травмою і дисоціацією також використовув Філіп Бромберг, чиї роботи мені дуже сподобались. Також, так бачили людину Карл Юнг, засновник психосинтезу Роберто Ассаджіолі, та ін.

Мені ця ідея дуже заходить, я в цьому бачу розвиток понять Справжнього Селф і Хибного Селф. Ці абстракції можна по необхідності розділяти ще на декілька ролей, в кого як. Мені здається, що Шварц працює краще ніж він пише. Він пише доступно і зрозуміло, але в деяких місцях я бачу популізм або ідеологізм.

Наприклад, він стверджує, що “Справжнє Сефл завжди ціле і його неможливо знищити” – Чого ж неможливо? Ще й як можливо.

“Навіть найдеструктивніша частина людини завжди має в собі добрий захисний намір” – Він що садистів не бачив?

“Всім людям можна допомогти” – Спробуй допомогти психопату, травмуючому нарцису добрим словом. Таке відчуття, що він мало бачив справжню патологію і соціальні проблеми. Не розумію.

Я думаю, що його книги корисні і їх варто читати. Лише він недооцінює об’єктивність потреби в іншій людині для розвитку, у вигляді її присутності, розуміння, емпатії, турботи та ін. частин відносин. До тих пір покамісь ця потреба не буде задоволена людина буде продовжувати ідеалізовувати (і помилятись, і знову травмуватись) усіх своїх партнерів, підсвідомо проектуючи на них батьківські якості.

Справа не в тому, що людина неправильно мислить, а в тому що вона не може мислити інакше, до тих пір покамісь не виросте, а для виростання потрібне підтримуюче і визнаюче середовище, яке створює інша людина. Він про це пише в книжці 1995 року, але в його пізніх книжках 2021, 2023, він просуває ідею, що людина базово самодостатня.

2021, Richard C Schwartz – No bad parts

Цитати з книги і мої коментарі до них:
📌 На початку книжки ми бачимо ось таку чудову цитату.
⠀
ст. 5 – “ Раніше я вважав, що головними екологічними проблемами є втрата біорізноманіття,
руйнування екосистем та зміна клімату. Я думав, що тридцять років плідної наукової роботи допоможуть вирішити ці проблеми. Я помилявся. Головними екологічними
проблемами є егоїзм, жадібність та байдужість, і для їхнього подолання нам потрібна культурна та духовна трансформація. А ми, вчені, не знаємо, як це зробити. – ГУС СПЕТ”
⠀

⠀⠀
📌 Одна частина мене каже, що він не повинен бути таким наївним у такому віці й думати, що в людині немає зла. А інша частина мене не впевнена чи є чи немає зла всередині людини. Ієшуа в Булгакова теж думав, що немає злих людей.
⠀
ст. 26 – “Тепер, через кілька десятиліть і тисячі клієнтів (а також тисячі терапевтів, які практикують IFS по всьому світу), я можу з упевненістю сказати, що це стосується частин. Вони можуть ставати досить екстремальними й завдавати великої шкоди в житті людини, але немає таких, які були б поганими за своєю суттю. Навіть ті, що змушують буліміків об’їдатися, анорексиків голодувати, або спонукають людей до самогубства чи вбивства інших, навіть ці частини, якщо підійти до них з позиції усвідомленості — з повагою, відкритістю та цікавістю — розкриють таємну історію того, як їх змусили прийняти цю роль і як вони застрягли в ній, боячись, що якщо вони не будуть її виконувати, станеться щось жахливе.”
⠀
⠀
⠀
📌 Ми робимо в нашому внутрішньому світі те, що Ісус робив у зовнішньому. Гарне порівняння. Для того щоб подолати дисоціацію потрібно встановити і підтримувати відносини з кожною дисоційованою частиною. Це точнісінько та ж сама ідея, що і у Філіпа Бромберга.
⠀
ст. 27 – “Загалом, я дійшов до висновку, що любов є відповіддю у внутрішньому світі, так само, як і у зовнішньому. Уміння слухати, приймати та любити свої частини дозволяє їм зцілюватися й трансформуватися так само, як це відбувається з людьми. У буддійському
розумінні IFS допомагає людям стати бодхісатвами своєї психіки в тому сенсі, що вони допомагають кожній внутрішній істоті (частині) досягти просвітлення через співчуття та любов. Або, з християнської точки зору, завдяки IFS люди в кінцевому підсумку роблять у внутрішньому світі те, що Ісус робив у зовнішньому — вони йдуть до внутрішніх вигнанців та ворогів з любов’ю, зцілюють їх і приводять додому, так само, як він робив це з прокаженими, бідними та ізгоями.”
⠀
⠀
⠀
📌 Поетично, але це не про реальність.
ст. 40 – Як і сонце, «Я» може бути тимчасово затемнене, але воно ніколи не зникає.
⠀
⠀
⠀
📌 Як розвивалось його мислення. Дуже ясні і зрозумілі образи про матрьошки, фрактали і християнство.
⠀
ст. 60 – “Спочатку це було просто приголомшливо! Частини, що складаються з інших частин? Але коли я заспокоївся, мені здалося цілком логічним — з естетичної чи духовної точки зору — що на кожному рівні існують паралельні або ізоморфні (однакові за формою) системи. Це наче ті російські матрьошки — подібні системи, вбудовані в більші системи.
Іншою аналогією можуть бути фрактали. Хоча спочатку це було дещо бентежно, для мене є щось прекрасне в цьому явищі вкладених, паралельних систем, хоча я й не знаю, як далеко це сягає. Я насправді працював із підчастинами частин і виявив, що вона теж має частини.

Як я вже казав, я почав сприймати частини як священні істоти. Вони містять своє власне Я і гідні любові та співчуття вашого Я. Повертаючись до християнства, це здається паралельна ідея, що люди створені за образом Божим і гідні Божої любові. Якщо люди можуть позбутися тягаря, перетворитися на свою справжню природу і відчути, що знову з’єдналися з чимось більшим, чому б це не могло бути так само для частин?

Протягом кількох років ми проводили тренінги з IFS для Реформатської теологічної семінарії в Джексоні, штат Міссісіпі, і всі студенти були євангельськими християнами. Я знав, що буду говорити їм, що люди в основі своїй добрі, і тому очікував, що вони будуть стверджувати, що люди в основі своїй погані, і, справді, у нас відбулася ця дискусія. Я запитав: «Хіба в Біблії не сказано, що людина створена за образом Божим?» Вони відповіли: «Так, це правда, але це лише маленьке насіннячко, яке приховане під усім цим первородним гріхом».І я сказав: «Ну, якщо ми можемо трактувати первородний гріх як тягар, то ми говоримо однією мовою».

Їхній професор, Білл Річардсон, гарно підсумував це. «Знаєте, — сказав він, — я нібито розумію, що ви тут намагаєтеся зробити. Ви просите нас зробити всередині себе те, що Ісус робив у зовнішньому світі». Тобто Ісус йшов з милосердям, цікавістю та турботою до вигнанців у зовнішньому світі і зцілював їх — прокажених, бідних, ізгоїв.
_

Повертаючись до з’єднання крапок, а що, якби кожен з нас і кожна з наших частин містила частинку СЕБЕ, яка прагне знову з’єднатися з собою? А що, якби, допомагаючи частинам позбутися тягаря та довіритися нашому справжньому Я, щоб ми відчували нашу
зв’язаність з іншими людьми, з планетою та з собою, ми служили цьому більшому проєкту божественного з’єднання? Я думаю, саме це IFS пропонує духовним шукачам. Наше просвітлення буде набагато яскравішим і тривалішим, якщо всі ми будемо залучені і не будемо ставитися до его як до цієї поганої частини, яку ми маємо залишити позаду на шляху до досягнення цього просвітлення.”
⠀
⠀
⠀
📌 Він постійно говорить про те, що пропрацювання травми не потребує значних зусиль або часу. Це просто неправда. Навіщо він це робить можна тільки здогадуватись.
⠀
ст. 78 – “Мета полягає в тому, щоб ставитися до своїх внутрішніх «частин» так само серйозно, як до своїх справжніх дітей, якщо вони у вас є. Хороша новина полягає в тому, що ваші внутрішні «частини» потребують набагато менше уваги та турботи, ніж справжні діти — їм часто достатньо просто знати про цей зв’язок, який ви налагоджуєте, і щоб вам про це нагадували.”
⠀
⠀
⠀
📌 Дуже цікаво про хвилі, поля, резонанс, вібрації і динамічну, а не статичну природу реальності, і психічного в тому числі.
⠀
ст. 110-111 – “Наші частини забувають про наш хвильовий стан єдності і можуть змусити забути це й нас. Я вірю, що існує поле «Я». Ми можемо увійти в це поле, наприклад, через медитацію, стати його частиною і втратити свою «частинковість». У хвильовому стані ми стаємо недуальними. Коли медитація закінчується, ми знову перетворюємося на частинки й помічаємо, що перебуваємо в тілі, відокремленому від усіх інших. Наші частини, особливо коли вони обтяжені, забувають наше поле або хвильовий стан єдності і можуть змусити забути це й нас. Коли ми відокремлюємося від них і отримуємо доступ до чистішого Я, ми згадуємо наш хвильовий стан єдності.

Оскільки наше частинкове Я є аспектом вібруючого поля, воно буде резонувати з Я в інших людях і в наших частинах. Як пише науковий журналіст Там Хант: «Усі речі в нашому Всесвіті постійно перебувають у русі, вібрують. Навіть об’єкти, що здаються нерухомими, насправді вібрують, коливаються, резонують на різних частотах. Резонанс — це тип руху, що характеризується коливанням між двома станами. І зрештою вся
матерія — це лише вібрації різних базових полів. Цікаве явище відбувається, коли різні вібруючі речі/процеси наближаються один до одного: часто через деякий час вони починають вібрувати разом на одній частоті. Вони «синхронізуються», іноді у способи, що можуть здаватися загадковими. Сьогодні це описують як явище спонтанної самоорганізації Я».”
⠀
⠀
⠀
📌 Знову, таке враження, що він ніколи не бачив реально травмованих людей
⠀
ст. 114 – “IFS можна розглядати як теорію прихильності, перенесену всередину, в тому сенсі, що «Я» клієнта стає позитивною фігурою прихильності для його невпевнених або уникних частин. Спочатку я був вражений, виявивши, що коли мені вдавалося допомогти клієнтам налагодити зв’язок зі своїм «Я», вони спонтанно починали ставитися до своїх частин з тією любов’ю, яку описують підручники з теорії прихильності. Це було
правдою навіть для людей, які з самого початку ніколи не мали доброго батьківського виховання. Вони не тільки слухали своїх молодих вигнанців з любов’ю та терпінням обіймали їх, коли ті плакали, а й твердо, але з любов’ю виховували частини, що виконували ролі внутрішніх критиків або відволікачів. «Я» просто знає, як бути хорошим внутрішнім лідером. IFS можна розглядати як теорію прихильності, перенесену всередину.”
⠀
⠀
⠀
📌 Так про свої травми і їх наслідки може писати тільки той кому дісталось лайтово. Він навчився створювати хороші людяні відносини із своїми клієнтами і усіма їх частинами. І він зміг порозумітись із з самим собою.

Читаючи Шварца згадався мем про тренера особистісного росту, який живучи в Беверлі Хілз дає пораду людині із якогось зажопінська вийти із зони комфорту.
⠀
ст. 158 – “Мені пощастило мати у своєму житті так багато мучителів-наставників, навіть якщо я тоді про це й не здогадувалася — наприклад, моїх батьків. Чимало з них насправді були клієнтами, особливо ті, хто дуже чутливо реагував навіть на найменші зміни в моїй поведінці. У них був дивовижний датчик настроїв. Якщо я був хоч трохи розсіяний, нетерплячий або директивний, вони робили мені сувору догану. Хоча це часто були надмірні реакції, я швидко зрозумів марність спроб вказати на це, і натомість почав цінувати ці епізоди. Навіть якщо мої клієнти помилялися щодо моїх мотивів або думок про них, зазвичай вони точно виявляли в мені захисника, якого мені потрібно було дослідити. Я вибачався перед клієнтом, і це було для мене дуже терапевтичним, оскільки у більшості з них інтуїція, яка ніколи раніше небула валідована (ніким), виявилася правильною. А потім я також працював зі своїм власним терапевтом між сеансами, щоб він допоміг мені відстежити та зцілити ті частини, які я виявив.”
⠀
⠀
⠀
📌 Мені знадобилось багато років, щоб повірити в це теоретично, а потім навчитись бачити і відчувати свій внутрішній світ з усіма його частинками.
⠀
ст. 190 – “Заключні думки
Ваш внутрішній світ є реальним. Частини — це не уявні утворення чи символи вашої психіки; вони також не є просто метафорами глибшого змісту. Це внутрішні істоти, які існують у внутрішніх сім’ях чи спільнотах, і те, що відбувається в цих внутрішніх світах, має великий вплив на те, як ви почуваєтеся і як проживаєте своє життя.

Якщо ви не сприймаєте їх серйозно, вам буде важко виконувати те, для чого ви тут. Можливо, ви зможете певною мірою полегшити тягар своїх частин, але вам буде набагато легше увійти у свій внутрішній світ з повною переконаністю та ставитися до своїх частин як до справжніх і священних істот, якими вони є.
…
Якщо ж, з іншого боку, ви розумієте, що у вас є вигнанці, які справді потребують вашої довіри, ви, швидше за все, будете відвідувати їх стільки, скільки знадобиться. Така робота з ними часто є тим, що потрібно для досягнення постійного позбавлення від тягаря, і саме це потрібно, щоб засвоїти ваші уроки — уроки на кшталт того, що все заслуговує на любов.

Коли ви зможете любити всі свої частини, ви зможете любити всіх людей. Коли ваші
частини відчувають любов, вони дозволяють вам жити своїм життям з позиції Я, і ви відчуваєте зв’язок із Землею та хочете врятувати її від експлуататорських частин інших. Ви розширите поле Я на планеті, і це сприяє її зціленню. Ви також відчуєте зв’язок із більшим полем Я.”

2023, Richard C Schwartz – Introduction to Internal Family Systems

Цитати з книги і мої коментарі до них:

📌 Шварц відкрив у 2023 те, що Віннікот відкрив у 1960. Можна було б послатись на нього, напевно.
⠀
ст. 19 – “Найдивовижніше відкриття, яке я зробив, полягає в тому, що, виконуючи цю роботу,
ви звільняєте те, що я називаю вашим «Я» або вашим «Справжнім Я».”

📌 Гарна легенда

ст. 30 – “Згідно з давньою індуїстською легендою, колись боги намагалися вирішити, де сховати таємницю миру та радості. Вони не хотіли, аби люди знайшли її, доки не будуть готові її оцінити. Один бог сказав: «Давайте сховаємо її на найвищій горі».

Інший заперечив: «Ні, там її знайдуть занадто швидко й занадто легко». Ще один бог запропонував сховати його глибоко в найгустішому лісі, але це місце було відхилено з тієї ж причини. Після багатьох інших пропозицій і відхилень наймудріший бог сказав: «Сховайте його в людському серці — це останнє місце, де вони будуть шукати». Всі боги погодилися, тож саме там вони його і сховали.”


📌 Про нормальну множинність свідомості цікаво і важливо.
⠀
ст. 60 – “Пізніше я дізнався, що не був першим, кого привело на цю територію. Багато дослідників внутрішнього світу зіткнулися з тим, що я називаю «нормальною множинністю свідомості», задовго до мене. Італійський психіатр Роберто Ассаджолі заслуговує на визнання як перший на Заході, хто визнав це явище та розробив підхід, заснований на роботі з субперсональностями, який він назвав психосинтезом. Я був вражений, побачивши, наскільки його розуміння субперсоналій було схожим на те, чого мене навчали частини моїх клієнтів про себе. Психоаналітик початку ХХ століття Карл Юнг також визнав множинність у собі та своїх клієнтах і використовував процес, який називався активною уявою, щоб отримати доступ до цього внутрішнього світу. Про мешканців, яких він там знайшов, він сказав: «У психіці є речі, які я не створюю, але які створюють себе самі
і мають власне життя. . . . Вони завжди мають певний ступінь автономії, власну окрему ідентичність. Їхня автономія — це найнеприємніша річ, з якою доводиться миритися».”
⠀
⠀
⠀
📌 Про поля поляризацію, дуже корисний і зрозумілий образ.
⠀
ст. 65 – “Психіатр Пол Вацлавік та його колеги використали морську метафору (яку я дещо доповню) для ілюстрації поляризації в системах. Вони створили образ «двох моряків, що висять з обох боків вітрильника, аби втримати його рівновагу: чим більше один нахиляється за борт, тим більше інший має компенсувати нестабільність, спричинену спробами першого стабілізувати човен, тоді як сам човен був би цілком стійким, якби не
їхні акробатичні зусилля з його врівноваження». Обидва моряки залишили свої улюблені, цінні ролі і опинилися в положеннях, що є руйнівними для човна, роблячи його вразливим до перевертання.

Обидва також жорстко обмежені у своїх положеннях. Кожен з них мусить залишатися крайнім у міру крайності іншого. Кожен може рухатися лише відповідно до рухів іншого. Іронія полягає в тому, що жоден з них не любить свою роль і обидва бажають повернутися до гармонії, проте кожен має вагомі підстави побоюватися наслідків одностороннього покидання своєї позиції. Човен перекинувся б, якби хтось нахилився всередину.
…
Як тільки вони звільняться від напруги та обмежень поляризації, кожен моряк зможе вільно пересуватися по човну та повернутися до цінної та приємної ролі, довіряючи капітану керувати безпечним та взаємовигідним курсом.”
⠀
⠀
⠀
📌 Хороші формулювання про баланс, врівноваженість усіх частин психіки.
⠀
ст. 70 – “В ідеалі ваше «Я» присутнє під час кожної діяльності та взаємодії, а відповідні частини знаходяться поруч, пропонуючи свої ідеї, поєднуючи свої емоції або здібності з вашим «Я», а іноді навіть повністю беручи контроль над вашим тілом. У цьому ідеальному сценарії, коли якась частина бере контроль, це відбувається з дозволу «Я», а не є автоматичною реакцією на втручання та захист. Може бути дуже весело повністю втілити грайливі частини, а іноді може бути цілющим дати повний прояв частинам, що переживають горе. Таким чином, коли людина керується «Я», вона не відокремлена від світу, з емоціями, що завжди перебувають у стані очікування. Натомість вона глибоко п’є з гірко-солодкого джерела життя, зберігаючи центр рівноваги.”
⠀
⠀
⠀
📌 Якийсь всемогутній цілитель, виходить.
⠀
ст. 71 – “Як би важко це не було повірити, навіть найжахливіша з них — це частина, яку здебільшого змусили зіграти погану роль. Я ніколи не зустрічав частини, яка б мені в кінцевому рахунку не сподобалася. А я зустрічав досить огидні частини — такі, що хотіли вбити мого клієнта, та інші, які розбещували дітей. Навіть ці очевидні внутрішні демони, коли до них підходити з несудимою цікавістю, розкривали причини, що змусили їх увійти в ці ролі, та їхній сором за те, що вони зробили. Навіть ці дуже екстремальні частини
зрештою трансформувалися.”
⠀
⠀
⠀
📌 Про Справжнє Я і що з ним робить Захисне Я.
⠀
ст. 76 – “Вони нагадують дітей, і, як і травмовані діти, ці події змінюють їх. Замість того, щоб допомогти їм одужати, ми ще й додаємо образи до травм. Наче це важкі діти, які порушують спокій у домі, вимагають чималих витрат і уваги або ставлять нас у незручне становище, ми намагаємося залишити їх там, де вони зазнали травми, і рухатися далі. А коли виявляємо, що вони постійно наздоганяють нас, ми замикаємо їх у підвалі й робимо все можливе, щоб забути про них.”
⠀
⠀
⠀
📌 Звідки береться здорова самооцінка і про первинні емоційні потреби.
⠀
ст. 81 – “Діти народжуються з сильною потребою у визнанні. Для цього є вагомі причини.
Протягом більшої частини існування нашого виду більшість дітей не виживали у дитинстві через хвороби чи ускладнення під час пологів, а також через недбальство чи жорстоке поводження. Навіть зараз щороку п’ять мільйонів дітей помирають до досягнення п’ятирічного віку. Людські немовлята — це організми, що потребують особливого догляду. Вони вимагають постійної уваги та зусиль, залишаючись залежними від тих, хто про них піклується, протягом надзвичайно тривалого періоду порівняно з іншими тваринами. Для деяких несхвалення може означати смерть або надзвичайні страждання.

Отже, діти народжуються з переважним бажанням бути цінованими та з інтенсивним страхом, коли відчувають, що їх не цінують. Те, що люди називають самооцінкою, насправді є почуттям безпеки, що тебе цінували в дитинстві і що ти ймовірно виживеш. Якщо тим, хто про тебе піклується, здається, що ти їм подобаєшся, ти можеш вижити; якщо ні, ти можеш бути приречений.”
⠀
⠀
⠀
📌 Мудрість, як відноситись до своїх захисних частин.
⠀
ст. 92 – “Боротися з обмежувальними менеджерами (захисні механізми) — це цілком логічно, і це було б правильним рішенням, якби це працювало. Але це не працює, бо ґрунтується на хибній передумові: що люди — це лише ролі, які вони виконують, що книги — це лише їхні обкладинки.

Коли ви їх пізнаєте, ви виявляєте, що більшість менеджерів виснажені своїми ролями і є набагато більшими, ніж їхні ролі. Я ніколи не зустрічав ролі, яка була б суто злою чи руйнівною. Ральф Уолдо Емерсон сказав: «А що таке бур’ян? Рослина, чесноти якої ще не відкрито». Коли наші ролі здаються бур’янами, які треба вирвати, це тому, що ми не знайшли часу, щоб пізнати їхню красу.

Поет Райнер Марія Рільке знав про це, коли давав пораду молодшому поетові, якого переповнювали самокритичні сумніви. Він поділився думкою, що якщо той перестане з цим боротися, «настане день, коли замість того, щоб бути руйнівником, це стане одним із твоїх найкращих працівників — можливо, найрозумнішим із усіх тих, хто будує твоє життя».”
⠀
⠀
⠀
📌 Я думаю, це та ситуація коли він правий і неправовий одночасно.
⠀
ст. 95 – “Більшості людей дуже важко повірити, що деструктивні імпульси виникають із «хороших» частин, які опинилися в «поганих» ролях. Я працював із багатьма, на перший погляд, злими частинами у клієнтів, які були сексуальними злочинцями, дітьми з розладами поведінки та жертвами сексуального насильства — частинами, які стверджували, що вони є дияволом, хотіли мене вбити, знущалися з маленьких дівчаток, безпричинно нападали на людей на вулиці або відтворювали минуле насильство у житті людини. Усі ці частини мали схожі історії, які могли розповісти. Усі вони були добрими частинами в поганих ролях. Деякі з них були героями, у дивний спосіб.

Причина, через яку вони несли в собі стільки гніву чи сексуальної енергії, полягала в тому, що вони взяли на себе удар за решту системи, коли людина зазнала насильства. Подібно до охоронців, які кидаються перед тими, кого захищають, щоб захистити їх від нападників, вони пожертвували собою і захистили моїх клієнтів, залишаючись присутніми під час насильства, тоді як іншим частинам було дозволено відключитися.

Як наслідок, вони поглинули токсичні обсяги енергії насильника. Ця енергія змушувала їх діяти так, як їм самим не подобалося. Я достатньо працював із сексуальними злочинцями, щоб знати про витіснений біль і сором, які вони несуть із дитинства, сповненого насильства, зневаги та втрат. Генрі Уодсворт Лонгфелло сказав: «Якби ми могли прочитати таємну історію наших ворогів, ми б знайшли в житті кожної людини достатньо горя та страждань, щоб роззброїти всю ворожість».”
⠀
⠀
⠀
📌 Якщо ти всемогутній і всесильний боженька, то ти можеш полюбити всіх і все в цьому світі
⠀
ст. 102 – “Однак одним із головних відкриттів IFS є те, що коли ви починаєте пізнавати ці частини та розуміти, чому вони такі, якими є, — тобто коли ви стаєте свідком їхніх минулих історій про те, як їх змусили прийняти ті ролі, в яких вони перебувають, — вони змінюються. Виявляється, що не існує ніяких по суті поганих частин, а є лише хороші частини в поганих ролях — хороші частини, що несуть в собі крайні переконання або емоції від подій минулого. Якщо ви зосередитеся на них з неосудливої, допитливої або відкритої перспективи, вони зрештою перетворюються на щось цінне. У це може бути важко повірити, і це, безумовно, суперечить тому, як західна психологія вчить нас ставитися до цих частин, але це щодня підтверджується в кабінетах терапевтів IFS по всьому світу.”

2008, Richard C Schwartz – You Are the One You’ve Been Waiting For

Цитати з книги і мої коментарі до них:

📌 Коли це читаєш, то складається враження, що тобі треба лиш дізнатись секретну інформацію як насправді треба жити і твоє життя магічним способом стане кращим автоматично.
⠀
ст. 25 – “Підтримка близькості не була б такою великою проблемою, якби ваша
родина чи культура заохочували вас піклуватися про свої «вигнані» частини.
На жаль, мало хто знає про цей секрет успіху у стосунках. Ймовірно, ваша родина в певних ситуаціях вчила вас протилежному — ховати свої частини, коли вони відчували біль, потребу, сором чи інший дискомфорт. Потім західна культура засипала вас повідомленнями про те, як чудово буде, коли ви нарешті знайдете свою «другу половинку».”

📌 Повне ігнорування, що інсайт орієнтована терапія вже десятки років як замінена реляційною терапією. Створює ілюзію, того, що крім нього ніхто більше цим не займається. Про швидкість покращення, теж популістична теза дуже. Будь-який досвідчений терапевт знає, що, в середньому, людина невротичного рівня на порядок швидше досягає покращення, ніж людина межового рівня. Чому б йому було прямо про це не сказати.
⠀
ст. 22 – “Раніше це не завжди було гарною новиною. Це означало проводити незліченні
години в кабінеті психотерапевта, де ви разом розмірковували про те, як вас травмували в дитинстві. Ви сподівалися, що завдяки цим усвідомленням почуватиметеся менш вразливими, але часто не досягали значного прогресу у досягненні цієї мети. На щастя, ті часи минули, бо тепер можна швидко виявити джерело вашого болю та сорому й витіснити його з тих частин вас, що його несуть. У цьому процесі ці частини починають довіряти вам і приймають вас як свого цілителя. Тоді вони можуть насолоджуватися перебуванням із вашим партнером.”
⠀
⠀
📌 Якщо у людини складні травми, то вона зможе “сама” себе зцілити після тривалої роботи терапевта, який буде створювати середовище в якому ці зміни і покращення зможуть відбутись. Саме таке терапевтичне середовище Шварц і створює для своїх клієнтів.
⠀
ст. 22 – “Ви можете стати своїм власним цілителем — тією особливою людиною, на яку чекали ваші вразливі сторони. Коли це станеться, ваш партнер звільниться
від пастки «рятівника» та пов’язаних з нею очікувань, і стане можливою справжня близькість.”
⠀
⠀
📌 Ясно, чітко і доступно про походження проблем із близькістю.
⠀
ст. 52 – Проблеми з близькістю зумовлені прихованим болем, відчуттям порожнечі або
накопиченим соромом. Коли в дитинстві наші частини були засмучені і, як наслідок,
стали в тій чи іншій мірі екстремальними — егоїстичними, сором’язливими, збудженими, схильними до істерик, вимогливими, агресивними, сексуально розбещеними, боязкими тощо — ми провокували частини наших батьків, оскільки вони не мали терпіння до тих самих частин у самих собі. Тож наші батьки реагували на нас критикою, гнівом, відмовою від любові та суворими покараннями. Можливо, це не завжди була їхня реакція,
але вони робили це достатньо часто, щоб ми почали боятися, ненавидіти та виганяти ці частини із самих себе.

Отже, коли ти відчував біль, потребував уваги, ображався, висував вимоги, впадав у істерику або плакав, це змушувало твого опікуна реагувати надто різко, замість того, щоб надати тобі теплу турботу чи спокійно встановити межі, яких потребували твої внутрішні «частини». Можливо, твій батько зневажав власну вразливість, вважаючи її «жіночною», і, як наслідок, принижував тебе за твою. Або ваша мати так потребувала, щоб ви піклувалися про неї, що дала вам зрозуміти, що ви не можете мати власних потреб.

Припустимо, крім того, що, коли ви дорослішали, ваші однолітки принижували вас, коли ви були відкритими та спонтанними, і що коли ви розповідали батькам або друзям про це приниження, вони казали вам не думати про це, забути про це. Наші вигнані частини часто є нашими найчутливішими частинами, бо саме вони найбільше страждають від відторгнень, принижень, травм та покинутості в нашому суворому середовищі, і, перебуваючи в стані болю чи потреби, ці частини найбільше дратують людей навколо нас.
⠀

ст. 53 – “ВАША ВРАЗЛИВІСТЬ У ЇЇ ПРИРОДНОМУ, НЕВИННОМУ СТАНІ БУЛА НЕСПРИЙНЯТНОЮ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРО ВАС ПІКЛУВАВСЯ, АБО ДЛЯ ВАШИХ ОДНОЛІТКІВ

Це траплялося, якщо ті, хто про вас піклувався:
– страждали від депресії або конфліктували між собою настільки, що не залишалося
місця для ваших потреб, і натомість вам доводилося тривожитись та
піклуватися про них;

– були настільки заклопотані, що вам доводилося виховувати самого себе
та/або своїх братів і сестер;

– використовували вас як сурогатного партнера або жили вашими
досягненнями;

– були переконані, що вам потрібно бути сильним, щоб вижити, або дуже
конкурентоспроможним, щоб досягти успіху;

– або боялися чи зневажали власну потребу в турботі і, як наслідок,
застосовували словесне чи фізичне насильство.

Це також траплялося, якщо ваша група однолітків була зосереджена на тому, щоб бути крутими, сильними або конкурентоспроможними.”

⠀
ст. 54 – “ВАША ПРИРОДНА ЖИТТЄВА ЕНЕРГІЯ БУЛА ДЖЕРЕЛОМ ЗАНЕПОКОЄННЯ (дратування) ДЛЯ ВАШИХ БАТЬКІВ АБО ОДНОЛІТКІВ

Це траплялося, якщо один або обоє ваших батьків:
– дотримувалися суворих релігійних традицій, які розглядали різні природні
прояви як гріховні;

– боялися дозволити вам дорослішати й покинути їх через те, що були надто
залежними від вас;

– жертвами сексуального або фізичного насильства, через що будь-яка сексуальність або
агресія у вас була для них загрозою;

– були жорстокими один до одного або проявляли сексуальну агресію, через що ви
почали боятися самоствердження або сексуальності;

– боялися власної життєвої енергії і, як наслідок, застосовували словесне або
фізичне насильство, коли ви проявляли жвавість;

– або були переконані, що для того, щоб привабити партнера, вам потрібно бути
покірним або не становити загрози.

Це також траплялося, якщо ваша група однолітків або братів і сестер була дуже агресивною або принижуючою, так що ви відступали від сутички.”

⠀
ст. 56 – “МИ ПРИХОВУЄМО СВОЮ РАДІСТЬ
Наші «вигнанці» — це захований скарб, який, оскільки вони перебувають у стані
невимовного болю та нужди, ми сприймаємо як токсичні відходи й залишаємося
переконаними, що, наблизившись до них, ми заразимося. Усі навколо нас погоджуються, що нам не слід туди йти, а замість цього просто потрібно це пережити і не озиратися назад. Це тому, що ніхто не розуміє, що токсичними є емоції та переконання, які несуть із собою вигнанці — їхній тягар — а не самі вигнані частини. Навпаки, ці частини — це вразливість, чутливість, грайливість, творчість і спонтанність, які є серцем інтимності. Як ми можемо сподіватися насолоджуватися партнером, коли ми поховали свою радість?

Коли стосунки здаються млявими та несмачними, кожен з партнерів звинувачує іншого, не усвідомлюючи, що вони обоє забули, де сховали спеції. Тож вигнання вразливої частини схоже на те, ніби спочатку присоромлюють дитину, а потім замикають її в темній темниці. Маленька дитина в такій ситуації почувається жахливо — відкинутою та покинутою, наляканою та потребуючою, негідною любові та відчайдушно прагнучою виправдання. Саме так почуваються багато вигнаних дитячих частин в нас.”
⠀
⠀
📌 Чому люди обирають собі партнерів, які найменше підходять для відносин.
⠀
ст. 65 – “У пошуках партнера ви відчуєте сильний, п’янкий порив до певних людей. Якщо ви простежите це захоплене почуття всередині себе до його джерела, ймовірно, ви знайдете в собі одну з тих «підвальних дітей», яка перебуває в стані екстазу від перспективи нарешті бути визволеною та оточеною турботою так, як вона завжди мріяла.

Ця конкретна людина стала для вигнанця призначеним рятівником/опікуном/визволителем. Вигнанець вірить, що якщо ви зможете змусити цю конкретну людину полюбити вас, це доведе, що ви, зрештою, не такі вже й негідні любові. Це буде так, ніби ваша мати змінила свою думку і тепер вважає вас чарівним, або ваш батько не тільки перестав бачити в вас невдаху, а й дуже пишається вами. Вигнанець вірить, що нарешті отримає любов і захист, яких так прагнув від свого опікуна, і буде витягнутий з басейну сорому та нікчемності, в якому він тонув.”

ст. 68 – “Саме такі висновки роблять про себе більшість дітей, які зазнали насильства, оскільки їхній юний розум не може знайти іншого пояснення, чому дорослі так погано з ними поводяться. Крім того, дитині безпечніше ненавидіти саму себе, ніж гніватися на кривдника, який лише завдасть їй ще більшого болю, якщо вона проявить хоч якийсь опір. Якщо ви зазнали насильства, ймовірно, у вас є дитячі «вигнанці», застиглі в часі, коли відбувалося насильство, які міцно тримають вас у цій самоненависті.

Ці переконання про власну нікчемність поєднуються з інтенсивним прагненням до виправдання (спокути), інтенсивність якого часто позитивно корелює з рівнем та хронічністю насильства, що пояснює, чому так багато людей продовжують повертатися до партнерів, які з них знущаються, навіть коли у них є розумні альтернативи. Вони залежні від швидкоплинних моментів, коли уявний спаситель виявляє до них любов або захищає їх, і вони вірять, що заслуговують на погане поводження. Важливо пам’ятати, що це лише більш екстремальна версія патерну спокути, який розігрують вигнані частини більшості людей.”
⠀
⠀
📌 Чітко і ясно як людина підсвідомо сама собі створює реальність яка її травмує.
⠀
ст. 69 – “ПРОРОЦТВА ЯКІ САМІ СЕБЕ РЕАЛІЗУЮТЬ
“Ці переконання, які носять у собі наші «вигнанці» щодо кохання, не лише обмежують рівень інтимності, можливий у нашому житті, а й часто створюють саме ті сценарії, які ці «вигнанці» так бояться. Наприклад, якщо ви не відкриваєте своє серце своєму партнеру, бо боїтеся, що він піде, ймовірність того, що він піде, набагато вища, ніж якби ви відкрилися йому.

Як тільки він піде, переконання вашого вигнанця ще більше підтвердиться, і ви, швидше за все, створите ту саму динаміку у своїх наступних стосунках. Інший приклад: якщо ви станете надто залежним від свого призначеного рятівника, контролюватимете його або будете співзалежним з ним — тому що ви відчуваєте себе таким, що не заслуговує на любов — він втратить повагу до вас і поводитиметься з вами погано, підтверджуючи ваші переконання про себе.

Однією з найбільших несправедливостей у цьому світі є те, що так часто люди, які
в дитинстві зазнали насильства, приречені на життя, сповнене повторюваних знущань через переконання та емоції, які вони накопичили під час початкового насильства. Часто таких людей звинувачують члени родини або фахівці з психічного здоров’я в тому, що вони
вибирають своє тяжке становище та отримують від нього задоволення. «Має бути
щось, що вона отримує від стосунків із таким жахливим чоловіком. Їй, мабуть, подобається
бути підкореною».”⠀⠀

1995, Richard C Schwartz – Internal Family Systems Therapy

На декількох сотнях сторінок розписаній здоровий глузд, який кожний терапевт, якщо в нього нормально працює мозок, сам може це все відпрацювати. В цій книзі зосереджено багато чого, що я побачив у його пізніших книгах. Тому, теж саме не буду виділяти.

Цитати з книги і мої коментарі до них:

📌 Базове допущення, що клієнт всередині дорослий і з ним треба встановлювати партнерські-дорослі відносини. Це як батько який буде відноситись до своєї, скажемо, 3 річної дитини, як до дорослої. Дивно.
⠀

ст. 138 – “ВІДНОСИНИ МІЖ ТЕРАПЕВТОМ І КЛІЄНТОМ
Переконання терапевта
Те, як терапевт ставиться до клієнта, значною мірою залежить від того, чи вірить він у те, що люди мають у собі здатність ефективно вирішувати свої проблеми. Якщо так, то терапевт працюватиме з клієнтами над тим, щоб виявити й змінити все, що заважає їм реалізувати ці здібності. Якщо ж, з іншого боку, терапевт вірить, що люди мають проблеми через те, що їм чогось бракує — чи то достатньо сильного «я», чи то адекватної інформації про проблему, чи то прагматичного погляду на неї, чи то ліків, чи то турботливих батьків або партнера — тоді терапевт намагатиметься дати клієнтам те, чого їм бракує (чи то через «перевиховання», інтерпретації, інформацію, переосмислення, директиви, чи то ліки). Основна відмінність, на яку я тут звертаю увагу, полягає у різниці між партнерством, в якому людям дають зрозуміти, що вони мають все необхідне, та авторитарними стосунками, в яких неявним чином передається повідомлення, що клієнтам чогось бракує або вони мають певні вади.”
⠀
⠀
📌 Все не так просто. Клієнту із складною травмою потрібні інтерпретації, пояснення, психоедукація, в рамках кл-тер відносин.
⠀
ст. 139 – “Терапевт переконаний, що, звільнившись від обмежень, клієнти здатні по-новому поглянути на свої проблеми та діяти ефективно; отже, терапевту не потрібно надавати
клієнтам інтерпретації, переосмислення чи вказівки щодо їхніх симптомів.”
⠀
⠀
📌 Про необхідність підтримки і визнання справжнього Я для того, щоб воно могло вирости, згідно з теорією розвитку.
⠀
ст. 211 – “Сприятливе та обмежуюче середовище
Хоча я вважаю, що більшість людських систем є самодостатніми, тобто з самого початку мають усі необхідні ресурси для здорового та гармонійного існування, їм потрібен час у сприятливому середовищі, щоб розвинути ці ресурси. Учасникам системи потрібен час, щоб визначитися зі своїм баченням та бажаними ролями; налагодити взаємовідносини; а також збалансувати вплив, ресурси, обов’язки та межі.

Лідерам системи також потрібен час, щоб завоювати авторитет, довіру та сформувати спільне бачення. Якщо система існує в сприятливому, живильному середовищі під час свого розвитку, цей здоровий стан розгортатиметься природно та у своєму належному темпі. Дійсно, центральним у моделі IFS є переконання, що системи мають мудрість щодо цього темпу, яку потрібно поважати.

Якщо ж система розвивається в поляризованому, обмежуючому середовищі, її ресурси будуть менш доступними. Таким чином, вона, швидше за все, стане структурно незбалансованою та поляризованою, з проблемним керівництвом. Іншими словами, система, ймовірно, відображатиме незбалансовані та поляризовані системи, в які вона вбудована, оскільки ці якості, як правило, є заразними.”
⠀
⠀
📌 Схоже він це пише з ідеї, а не з досвіду.
⠀
ст. 212 – “Незалежно від того, на якому етапі свого розвитку людська система зазнала обмежень — чи то через жорстоке поводження, нехтування та позбавлення, чи то через нав’язування надмірних цінностей, відповідальності або травматичних переживань — вона все одно містить неушкоджене, повноцінне «Я», здатне відновити певний рівень
рівноваги та гармонії, щойно ці обмеження будуть зняті. Крім того, члени системи, незалежно від того, наскільки вони поляризовані та екстремальні, прагнуть повернутися до значущих ролей і зроблять це, коли вважатимуть, що це безпечно. Отже, гармонійний розвиток або реорганізація людської системи можуть відбутися на будь-якому етапі її існування.”

2024, Richard C Schwartz – The Internal Family Systems Workbook A Guide to Discover Your Self and Heal Your Parts

⠀
Інструкція як займатись рефлексією, інтроспекцією і стосунками із самим собою. Це як вчити якийсь танець чи, наприклад, водити машину по текстовій інструкції, просто стає боляче коли уявляєш як людина це робить сама. Так можуть зробити абсолютні одиниці, 1 з 10 000 чи 100 000, решта людей таке зробити не можуть. Я таке зробити не міг би.