Огляд сучасної літератури по гештальт-терапії, ч.1

Вступ

Крайні років 5-6 майже нічого не читав по гештальт-терапії, до якої я власне маю саме безпосереднє відношення. Вирішив, що пора оновити і бажано поглибити своє бачення цього чудово напрямку психотерапії. Для цього я взяв 14 найновіших книжок, які зміг знайти і пропустив їх крізь себе. В цьому пості поділюсь своїми враженнями від п’яти з них. Деякі частини з них я читав речення в речення, параграф в параграф, значну ж частину сканував і скімив. Це література переважно робоча, а не розважальна, і коли я бачу що щось для мене не актуально, то я рухаюсь далі.

2012, 2018, Peter Philippson – Roots and Branches – Collected Papers

Це моя друга спроба почитати Пітера Філіпсона. В цілому, книга мене збагатила, це приємно і цінно. Про досить велику частину книги можу сказати, що я люблю хороше теоретизування, але не тоді коли я не можу уявити, якій практичній меті воно служить. Така ситуація з теоретизуванням відноситься до великої кількості книг. З цим нічого не поробиш. Я вважаю книгу хорошою коли в ній, тут і там, розкидані різні коштовності, більші і менші. Робота з літературою для мене як шукання золота в річці чи шахті. Коли його знаходиш радості багато. Коли не знаходиш, то сумно. В цій книзі досить багато цінного і цікавого.
⠀
Декілька цитат з книги:
ст. xiv – Про дурну поляризацію і тренерів яким Перлз рекомендував не займатись теорією. Хочется вскинуть руки к небу и выкрикнуть “Неисповедимы пути твои Господи”. Але, все пізнається в порівнянні. В інших школах трешу не менше. Я провіряв.
⠀
“Мій тридцятидворічний досвід у гештальт-спільноті свідчить про недооцінку цих коренів. Тренери без сорому говорять про те, що ніколи не читали фундаментальної літератури «Его, голод та агресія» Фредеріка (Фріца) Перлза та «Гештальт-терапія: збудження та ріст людської особистості» Фредеріка Перлза, Ральфа Хефферлайна та Пола Гудмена. Не втішає усвідомлення того, що це незнання наших основних теоретичних коренів заохочував сам Перлз у свої пізні роки, коли він відмовляв тренерів від теоретизування.
В результаті основні контури складної теорії були замінені драматичними, але чужими концепціями емоційного «розрядження», або катарсису, та просуванням крайнього індивідуалізму, який суперечив реляційному ухилу Перлза, Хефферлайна та Гудмена.”
⠀
⠀
📌 ст. 9 – Це дійсно так. Вміти бути серйозним і професійним в один момент і грайливим і спонтанним в інший – велика майстерність.
⠀
“Серйозно та професійно
Професійні помічники часто не дуже добре вміють грати розкуто, по-дитячому. Дуже часто наш дитячий досвід був пов’язаний з надмірною відповідальністю за інших занадто рано. Ми навіть використовуємо мову гри зневажливо: … Таким чином, коли клієнт має подібне походження та приносить на терапію нездатність грати, наша спокуса полягає в тому, щоб «серйозно працювати» над «проблемою».”
⠀
⠀
📌 ст. 11 – Про важливість помічати сильні сторони клієнта і здатність до гри. Цікаво що він зарпошую супервізанта розповідати про кейси, якими він задоволений.
⠀
“І все ж, саме завдяки сильним сторонам та ресурсам клієнта можуть відбуватися нові речі, гратися в нові ігри та проводитися нові експерименти. Вони повинні бути важливою частиною терапевтичного процесу. За аналогією, сильні сторони терапевта повинні бути важливою частиною процесу супервізії. Важливою частиною мого контракту з супервізантами є те, що вони приносять роботу, якою вони особливо задоволені, а також роботу, яка викликає у них занепокоєння. Я хочу бачити весь спектр терапевта та моделювати це так, щоб терапевт бачив весь спектр клієнта.”
⠀
⠀
📌 ст. 11 – Про фінансову сторону питання. Виходить, що в інших країнах ситуація така ж сама в терапевтичних тусовках.
⠀
“Терапевти, які не заробляють багато грошей на своїй терапевтичній роботі, зазвичай вважають, що це нормально, оскільки їх підтримує партнер з вищим доходом або інші джерела заробленого чи не заробленого доходу. Враховуючи вартість навчання психотерапії, рідко трапляється, щоб люди взагалі починали навчання, не маючи фінансово комфортного стану”
⠀
⠀
📌 ст. 13 – Шикарний гумор від Пітера
⠀
“Поважати себе більше, ніж братися за будь-яку роботу
Питання тут: то хто ж буде розчищати лайно лопатою? Тіньовий образ, ніколи не висловлюваний чітко, полягає в тому, що ми, ті, хто розібрався, ті, хто пройшов лікування, перебуваємо на вищому, духовнішому рівні існування, де наша повага до себе несумісна з широким вибором робіт, від яких залежить наш комфорт. Ці роботи слід залишити унтерменшам, нижчий касті.”
⠀
⠀
📌 ст. 22 – Ракетка для пінпонгу має стати ще однією рукою (або продовженням твоєї руки), щоб стати майстром.
⠀
Де ж тут Дзен? У світі, який, здається, визначає наше життя, Дзен і більшість гуманістичних методів терапії стверджують про можливість досягнення звільнення від внутрішніх і зовнішніх ланцюгів, які нас зв’язують. Крім того, Дзен парадоксально стверджує, що цього можна досягти, усвідомивши, що ми не відокремлені від решти всесвіту; его, яке каже: «Зараз я натисну ліву кнопку фліппера, зараз я підштовхну стіл по діагоналі вгору та ліворуч…», збіднює як наш пінбол, так і наше життя. Технічно, більшість із нас має більш ніж достатньо інформації, щоб контролювати своє життя, але лише тоді, коли ми навчимося усвідомлювати свою єдність з навколишнім середовищем, ми виявляємо, що невеликий вибір, який ми робимо в кожен момент, може об’єднатися у схему життя за нашим власним вибором.
⠀
⠀
📌 ст. 23 – Просвітлення доступно завжди. Коли Пітерсон пише про непотрібність накопичувати велику кількість знань пам’ятаємо, що він прочитав тонну книжок.
⠀
“На цьому шляху є кілька пасток: по-перше, ілюзія безсилля, яку ми абстрагуємо від наших маленьких індивідуальних виборів (вперше дивлячись на стіл для пінболу); по-друге, ілюзія, що відповідь криється в накопиченні великої кількості знань (вивчення конструкції ракетки); по-третє, прийняття просвітлення як мети життя, а не відновлення чогось завжди доступного нам (залежність від пінболу).”
⠀
⠀
📌 ст. 23 – Ще важливо про те звідки береться майстерність
⠀
“Зрештою, нам потрібно усвідомлювати, що попри всю нашу майстерність, кулька врешті-решт вийде з гри, і гра закінчиться. Якщо я відчайдушно намагатимуся цього уникнути, я ніколи не натискатиму на поршень; я зупиню кульку на фліперах, граючи «перестраховано» (безпечно), щоб уникнути кінця гри. Життя вийде з мого пінболу, і я нічого не зможу досягти на табло. Приймаючи гру та знаючи, що вона колись закінчиться, я можу грати в неї на найвищому рівні майстерності, а потім, коли настане час, піти та залишити стіл іншим.
Пінбол не є унікальним: існує багато визнаних дзен-мистецтв (бойові мистецтва, танці, живопис, каліграфія тощо). Однак, ви навряд чи побачите, щоб їх практикували на Заході з такою ж відданістю, як я колись приділяв пінболу. Спостерігайте за хорошим гравцем за хорошим столом, перш ніж їх усіх замінять відеоігри, і ви можете відкрити для себе додатковий вимір у своєму житті!”
⠀
⠀
📌 ст. 27 – Добре розписано про нарцисизм. У Кохута аналогічні описання нарциса. Коли мама не контактує з його справжнім селф, воно в якийсь момент буде знаходитись під загрозою зникнення (розчинення).
⠀
“Немовля, яке контактує з реальною, людською, більш-менш доступною людиною, вчиться справлятися з розчаруваннями тих моментів, коли батьки не розуміють, чого хоче дитина, або просто не готові гратися з дитиною посеред ночі, або будь-якими звичайними невідповідностями, що трапляються між реальними людьми; будь-яке таке розчарування для дитини, закоханої в ідеальний проектований образ, потенційно відкриває шлюзи для усвідомлення своєї справжньої люті покинутості, що супроводжується відчуттям розчинення власного «я».
У міру дорослішання дитини це проявлятиметься в нездатності виявляти справжню теплоту, нездатності відокремлювати образ від реальності та швидкому чергуванні від грандіозності (ідеальна людина з чудової родини) до люті та почуття неповноцінності (завжди спричиненого іншими!)… Важливіше буде виглядати прийнятно, ніж діяти морально; нарцис не заслуговує на довіру, оскільки він/вона відданий/віддана фантазованому ідеалу, а не реальній людині.”

2012, 2026, Jean-Marie Robine – Situation, Field Perspective and Formation of Forms in Gestalt Therapy

Не знайшов у собі мотивації вчитуватися в кожне речення і абзац. Думаю, як мені сформулювати реакцію на спробу читання Робіна так, щоб потім не було соромно. Ось так – Мені не треба знати з якого сплаву металів зроблений мотор моєї машини для того, щоб уміло їздити на машині. І ще, я скептично відношусь до постмодерної філософії. Заздрю, що в людини є стільки вільного часу, щоб займатись таким теоретизуванням і дослідженням. А може в нього якось так унікально працює мозок?

Книга точно не про травматиків, межових, а про людей у яких було достатньо надійне дитинство. Такий рівень деталізації реальності психіки може цікавити, як правило, тільки людину в якої хороший фундамент і стіни самості.

Декілька цитат з книги:
📌 ст. xiv – Про фейковість і нормальний процес розвитку терапевта.
⠀
“Хоча я безумовно, не заперечую необхідності широких психопатологічних знань, практика психотерапії не може обмежуватися лише цією кваліфікацією: особиста робота, що здійснюється через поглиблену особисту психотерапію, постійний супервізію, реляційну експертизу, деонтологічну відданість та схвалення з боку колег – серед інших елементів – складають основи професії, яка була побудована на цих стовпах, що разом представляли собою період навчання, який був у шість-вісім разів довшим, ніж той, що зараз вимагається державною владою, через їхню псевдотурботу про безпеку!”
⠀
⠀
📌 ст. 53 – Важливо про контакт і навіщо він потрібен. Контакт створює межу, а межа також створює контакт. Без контакту немає диференціації; без диференціації немає контакту, отже, немає досвіду-переживання.
⠀
“Викладаючи цю концепцію, я іноді використовую аналогію, запозичену з того, як відомий філософ Мерло-Понті викладав власні складні концепції. Здебільшого я не усвідомлюю своєї руки, бо не відчуваю там жодних конкретних відчуттів. Коли я кладу руку на предмет або на чиєсь плече, одним і тим же актом я відчуваю свою руку і відчуваю предмет або іншого. Дотик до цього предмета надає йому існування в моєму тактильному досвіді, і через ту саму операцію він надає відчуття, отже, існування, моїй руці. Саме контакт одночасно дає існування іншому та мені і, таким чином, відрізняє одне від одного. Та сама операція, той самий акт розділяє та з’єднує. Контакт створює межу, а межа також створює контакт. Без контакту немає диференціації; без диференціації немає контакту, отже, немає досвіду. (Робін, 2007)”
⠀
⠀
📌 ст. 56 – Якщо ти гештальт-терапевт це не означає, що тобі заборонено говорити про минуле і майбутнє.
⠀
“Деякі гештальт-терапевти (такі як Френк Штаммлер та Ервінг Полстер) оскаржували цей «тероризм теперішнього» у таких статтях, як «Ув’язнені в теперішньому» Полстера або інших подібних прикладах. Зі свого боку, я вважаю, що ми ув’язнені в теперішньому, тому що вчорашнього дня більше не існує, а майбутнього ще не існує. Однак це не означає, що ми повинні відмовлятися говорити про минуле чи майбутнє; натомість, ми, терапевти, повинні усвідомлювати, що події відбуваються зараз, і що це має значення стосовно теперішнього.”
⠀
⠀
📌 ст. 92 – Чітко і корисно про сором
⠀
“Це, безумовно, так і у випадку сорому: він іноді усвідомлюється та відчувається як емоція, іноді плутається з провиною або переживається в ослаблених формах, таких як скромність, збентеження чи сором’язливість; він також часто може бути несвідомим, неідентифікованим, несформульованим, але тим не менш суттєвим. Тоді він може з’явитися лише після тривалих зусиль розкриття, які може забезпечити психотерапія. Тому важливо розрізняти сором, який переживається як емоція, та суттєвий або екзистенційний сором, який, як і екзистенційні страждання, може формувати постійну основу та фон для низки свідомих переживань.

Сором стосується того, якими ми є і як нас сприйняло, прийняло та визнало наше значуще оточення. Він стосується пережитого досвіду приниження, слабкості, безсилля, неадекватності, залежності, крихкості та незлагодженості під поглядом іншого: відчуття, що «Таким, яким я є, я не гідний належати до людської спільноти». Ця формула втілює подвійну природу цього досвіду: один вимір стосується особистої ідентичності, а інший — зв’язків та відчуття приналежності. Сором — це відсутність визнання, а отже, розрив зв’язку”.
⠀
⠀
📌 ст. 212 – Я так не думаю. Думаю, селф це одночасно те, що в нас всередині у внутрішньому світі і те, що виникає або активується в момент контакту з іншим.
⠀
“1. Децентралізація
Селф — це не щось глибоко всередині людини; не існує справжнього чи фальшивого «я», як теоретизували Віннікотт та інші психоаналітики; «я» — це дія; «я» — це контакт зі світом. Я — це дія, яку я здійснюю; я — це те, що я виражаю; я — це те, як я дію; я — це контакти, які я встановлюю.”

2021, Erving Polster – Enchantment and Gestalt Therapy

Польстер та інші, пишуть про те що їм цікаво, а про те що їм не цікаво не пишуть. Якщо брати людину невротичної організації, то її сприйняття настільки уважне до подробиць, що вона може описувати будь-який процес, який потрапляє в зону її інтересу з якою завгодно великою кількість деталей. Коли береш щось подібне читати, треба відповісти на питання “Навіщо тобі це?”.
⠀
Декілька цитат з книжки:
📌 ст. 6 – Фріц Перлз був дуже впливовий і вражаючий
⠀
“Гігантський крок у моєму новому напрямку відбувся у 1953 році, через два роки після того, як я розпочав свою практику. Фріц Перлз провів семінар з гештальт-терапії в Клівленді, і він став справжнім одкровенням.

Він був хвилястим грибом, людиною з великою, трансцендентною головою та гнучкими ногами, що огортали простір, який він займав. Він був дихаючою свободою, немов респіратор, і його голос робив кожне слово останнім акцентом, яким буде наділене саме життя. Він мав радарну чутливість і просту віру в силу залишатися з людьми крок за кроком, працюючи з ними. Ти дуже швидко міг почати йому довіряти. Я відчув це одного разу, коли розлютився на нього. Він викликав у мене лють інструкціями, які зрештою призвели до крику та залишили мене відкрим для спазмів плачу та повернення глибоко всередині мене до первісної самотності. За мить, зосередившись на єдиному світлі, що залишилося, всередині мене, я відчув його теплу руку, і ось він був там, коли я розплющив очі, такий ніжний.”

⠀

📌 ст. 6 – Ще про Фріца, дуже цікаво
⠀
“І він був дуже сильною (жорсткою) людиною, цей Фріц, як багато хто зауважив. Він був широко відомий як людина, яка різко критикувала та відкидала щоразу, коли дух керував ним. Не так добре відомо, що він мав величезну здатність до ніжності, і саме ця якість, а також його неперевершена уява та чутливість, рухали його роботу вперед. Зналося, що він знав радощі життя.

Одного разу під час перерви в семінарі він запитав мене, чому я такий мовчазний. Я сказав йому, що боюся. Він сказав, що також знає про це, що ще кілька років тому він не міг сказати жодного слова публічно, не прочитавши з паперу, настільки він соромився. Я був вражений і відчував дар, який він мені дарує. Пізніше він назвав мене «заважачем» у групі, бо я не хотів говорити речі, які могли б перешкодити будь-якому процесу, що відбувався. Він доручив мені втручатися в будь-який момент, коли я захочу. Я робив це без зайвих застережень, перебиваючи вголос знову і знову. Зрештою, він розсердився на мене Хтось із групи сказав: «Але ж ви сказали йому втрутитися», а Фріц відповів: «Так, але я не сказав йому, що мені це сподобається».

Однак я продовжував втручатися і виявив, що те, що починалося як «втручання», перетворилося на жваве лідерство, один із найважливіших уроків, які я засвоїв. Однак, попри свою велику ніжність, Фріц міг перетворитися на першокласного покидька, коли відчував, що люди намагаються захопити його або нав’язати йому почуття обов’язку. Його власне небажання вдихати токсини навколишнього середовища передавало його життєво важливе послання: ми самі створюємо своє життя.”
⠀
⠀
📌 ст. 37 – Важливо мати різний цікавий досвід
⠀
“Коли людина плавала, подорожувала, пробігала коло, садила квіти, каталася на мотоциклі, робила вино, малювала картину, стрибала з парашутом, вона збільшує фонд, з якого може черпати кошти для нових образних розробок. Іншими словами, оскільки фон її досвіду стає більш різноманітним, він також потенційно стає більш гармонійним з усім спектром подій. Отримане розмаїття, швидше за все, забезпечить відповідний фон для всього, що може відбуватися.

Це емпіричне правило, якого неявно дотримуються батьки, чиї діти відвідують уроки танців, уроки музики, подорожують, відвідують музеї та виходять на природу. Мудрість розширення діапазону свого досвіду полягає в більшому резонансі між тим, що відбувається зараз, і всім спектром життя людини”

2022, Gro Skottun – Gestalt Therapy Practice

Це підручник в якому викладена навчальна програма Норвежського гештальт інституту, читати приємно і легко. Було цікаво почитати про історію гештальт-терапії. В процесі читання цієї книжки до мене повертається гордість від приналежності до гештальт-терапії.
⠀
📌 ст. 39 – Який світ маленький. Перлз у Есалені повпливав на Алана Ватса. А Ватс в 2023-24 році сильно допоміг мені пережити світоглядну кризу, під час мого перебування в Києві, який обстрілювався ракетами і в якому почалось полювання на людей новітніми рабовласниками. Як раз в той період я отримав цінний психоделічний досвід, як і Алан Ватс колись. У Вотса відношення до психоделіків максимально тверезе на мій погляд. Він казав, коли ти повернувся із психоделічної реальності у звичайну реальність, не забудь закрити за собою двері.
“Він (Фріц) вплинув на багатьох відомих практиків у різних сферах людського потенціалу, таких як Алан Ваттс, Вірджинія Сатір, Іллана Рубенфельд, Іда Рольф, Вілл Шутц та Сем Кін.”
⠀

2021 Adam Kincel – Exploring Masculinity, Sexuality, and Culture in Gestalt Therapy

Це автобіографічна розповідь про свій життєвий шлях, викладена дуже відверто, щиро і послідовно. Читаючи її трохи підлікувався.
⠀