Про наслідки зростання в сімейній системі де один або обоє батьків деструктивні нарциси

Складно розібратися, що до чого, коли про тебе дбає, любить тебе, і разом з тим маніпулює тобою, залякує, соромить і знецінює одна й та сама людина.

Цей пост — про складнощі людей, які зростали у деструктивному нарцистичному середовищі. Якщо ви дивились мультик “Рапунцель”, то бачили там персонаж – матінку Ґотель. Такими бувають батьки обох статей. І мама, і тато можуть маніпулювати дітьми,  підривати їхню віру в себе, виміщати на них власну безпорадність і неудачі, формувати їм комплекс неповноцінності і залежність, користуватись дитиною всупереч нормальним потребам і завданням її розвитку.

Коли я дивився в 15й раз “Рапунцель” з Алісою, я подумав, що було б цікаво подивитись якийсь типу приквел про життя матінки Ґотель в юності. Думаю, це був би ще той триллер або хоррор. 

В “Рапунцель” сюжет взятий з казки братів Грім. Казка  “Гансель і Гретель” описує схожі процеси, але в іншій конфігурації. В першому випадку батьківська фігура маніпулює дитиною і робить її заручником своєї влади і волі та користуються нею всупереч її потребам та інтересам. А в другому випадку, батьки маніпулюють дітьми і приносять їх в жертву, вбивають їх (їхні особистості в реальному житті), щоб ті не заважали їм жити своє життя і всі ресурси дістались тільки їм.

Виходить так, що в СРСР центр (в значній мірі) поводив себе як деструктивний нарцис, якому ти був винен все і завжди. Всі роки після розпаду СРСР ми змушені розбиратись, що з нами відбувалось тоді, при тій диктатурі, і як це живе в нас сьогодні, для того, щоб життя все таки перемогло. Кому цікаво змістовно почитати про феноменологію суспільств, які жили тривалий час в тоталітарних, диктаторських системах читайте Джудіт Льюїс Герман “Травма і відновлення”, підходить для всіх хто цікавиться психологією.

Деструктивна нарцистична батьківська фігура означає, що вона робить щось із наступного:

– Маніпулятивність. Обман і використання дитини для задоволення власної потреби всупереч потребі дитини. 

– Домінантність, аб’юз влади. Самопіднесення, приниження дитини, щоб задовольнити патологічну потребу у владі і контролі. Домінантність під виглядом турботи. 

– Проектування в дитину власної психіки. Дитину не бачать, формують стосунки з ідеєю про дитину, а не з реальною дитиною. Дитина як мавпочка в зоопарку в клітці. 

– Задовольняє свої потреби в контакті з дитиною. Газлайтить, що так і повинно бути, заперечує існування чи правомірність існування потреб дитини. 

– Заперечення нормальної залежності і потреб дитини. Дитину соромлять за те, що вона щось хоче і потребує.  

– Звинувачення або критика дитини за невідповідність ідеалістичним очікуванням.

– Порівняння з іншими не на користь дитини. 

– Викликає залежність дитини від себе. Через відчуття обов’язку (вини) турбуватись про неї, бо вона пожертвувала заради неї чимось, або так повинно бути, тому що тому. 

– Викликає комплекс неповноцінності різними фразочками кинутими в момент вразливості дитини. “Ти напевно не вмієш дружити”, “Я очікував від тебе більшого”, “Не думав, що ти такий слабкий”, “Ти щось не можеш” і т.п.

Для мене поведінка батьків направлена на маніпулятивне утримання дітей біля себе дуже схожа з тим, що в СРСР кордони були закриті весь час його існування. Кордони були закриті зсередини, як відомо. І тебе не чужі не впускали до себе. А свої не випускали від себе. Що є повним збоченням. Я усвідомив, що означав факт закритих кордонів зсередини в СРСР тільки після того, як відчув на собі закриті кордони в Україні. Шалене обурення від чиєїсь нахабності і злонаміреності в мою сторону. 

Деструктивна нарцистична батьківська фігура завжди тотально заперечує будь які порушення норм цивілізованої поведінки в стосунках з дитиною. Дитина перестає вірити власним очам, вухам і відчуттям, щоб зберегти світлий образ батьківської фігури без якого виживання дитини неможливе.

Якщо батьківська фігура інколи емоційно тероризує дитину це не означає, що в інших станах свідомості ця людина не проявляла щирої турботи і любові до дитини. На те це і розлад. Розібратись в кількості і якості позитивного і деструктивного впливу на дитину важко, тому що ми маємо справу із суб’єктивними спогадами і враженнями. Випрацювати адекватне етичне відношення до таких історій теж складно, тому що треба враховувати соціальний, історичний контекст, який потрібно добре знати. 

Від чого горять плати і запобіжники у свідомості дітей? 

Коли одна й та сама батьківська фігура поводить себе по-доброму, адекватно, нормально і через деякий час поводить себе по-злому, маніпулятивно, жорстоко. Ти не можеш зрозуміти, що відбувається, ти в безпеці чи ні. Нормальній дитині це не поміщається у свідомості. Тому в психіці відбувається кризовий менеджмент, який забезпечує виживання психіки, жертвуючи її цілісністю і ясністю сприйняття. 

До мене часто приходять люди середнього молодого віку із бажанням розібратись у відносинах, в собі, зазвичай є тривожність і/або депресивність. Типова ситуація — про цих дітей дбали функціонально, матеріально, вкладались в їхній розвиток надаючи можливість ходити на різні кружки, купували хороші якісні речі. При цьому саме в міжособистісних відносинах, в спілкуванні з батьками траплялись грубі порушення. 

Ось декілька прикладів таких порушень:
– В дитинстві коли клієнт жалівся мамі на проблеми з друзями мама відповідала – “Ти напевно не вмієш дружити”. Клієнт пам’ятає, як мама багато разів казала цю фразу йому на протязі дитинства. Вперше це почув від мами в дитячому садку. 

Я запитав, чи було після цих слів щось на зразок опрацювання емоцій дитини, втішання, аналізу проблемної ситуації з конструктивними порадами, клієнт сказав, що не було нічого подібного. Мені стало погано від цього. В свідомості була думка: як таке можна казати дитині? І сильне обурення. 

– Іншому клієнту, коли той пожалівся, що програв бій в школі, тато сказав – “Хм, я думав ти сильніший”. Після цього не було жодних спроб допомогти сину вирішити і прожити ситуацію. Клієнт також розповідав про тенденцію батька висміювати інших членів родини, маму, сестру і його самого. 

– Клієнт отримав декілька вищих освіт і добре вивчив декілька іноземних мов, і на це отримав відгук від мами – “Ти ще ніхто в цьому житті”.

– Порівняння. Інша дитина краща за тебе в тому-то і тому-то. Прояв захоплення іншою дитиною на фоні відсутності визнання реальних досягнень власної. 

– Ігнор або сприйняття як належне зусиль і досягнень дитини. Приніс 12ку зі школи, поступив на бюджет в Могилянку, виграв олімпіаду, реакція – “А що тут такого, так і повинно бути”. 

– Коли клієнт ділиться радістю, успіхами, мама ігнорує це, применшує значення, переводить розмову на свою негативну тему.

– Навчився чомусь, сформував нову компетенцію, реакція – “Ти ще щеня в цій справі, бо хтось кращий за тебе”. 

Різні форми емоційного нехтування над дітьми призводять до хронічно заниженої самооцінки, токсичного сорому за нормальний процес навчання, роботи, прогресу будь в чому бодай трошки складному. Жодне досягнення не відчувається як достатнє. Коли хворієш або проживаєш будь яку особистісну кризу, то віриш в те, що в такому стані ти нікому не потрібен. 

Я бачу, що третє покоління звільняється від деструктивності. Це клієнти, з якими я працюю. Мама або тато були деструктивні, бабусі і дідусі також. Теперішнє покоління ходить на терапію і звільняється від травм, відносно. І їхні діти будуть ще більше позитивно відрізнятись. Психотерапія дітей моїх клієнтів вже буде терапією здорових невротиків, яким треба косметично щось поправити, а з базою у них буде все нормально.

Дорослі діти деструктивних батьків продовжують звинувачувати і критикувати самих себе за дрібниці. Коли на їхньому життєвому шляху трапляється агресор на роботі чи в особистому житті, вони раціоналізують чому їм треба його сприймати як є. І не роблять раціональних дій для того, щоб поставити його на адекватне місце. Не можуть діяти асертивно. 

Про який рівень складнощів йдеться?

Людина нормально або добре вчилась в школі і університеті. Організовувала собі різні роботи. Мала хоббі, розваги, коло друзів, в романтичних стосунках завжди є складність з близькістю і взаєморозумінням. Людина прагне бути позитивною, світлою, хорошою. Всі або більшість атрибутів нормального життя є. Разом з цим, всередині, людина відчуває сильний тягар, інколи відчуває, що вона ледь тримається на плаву. Незрозуміло чому життя відчувається занадто важким. Можуть бути в юності-молодості суіцидальні думки і депресія. 

Що дається дуже складно цим людям в терапії? 

Подолати заперечення. Почати бачити, що мама чи тато грубо випадали із батьківських ролей і діяли деструктивно. 

Зробити образ батьків цілісним. Це означає здатність усвідомлювати і витримувати, одночасно (одномоментно), здорові нормальні частини мами (тата) і нездорові деструктивні частини. І випрацьовувати до батьків реалістичне відношення, без кренів в ідеалізацію або знецінення. 

Дуже важливо для розуміння, чому батьки поводились так як поводились, максимально детально дізнатись про їхній ранній досвід. 

Що відбувається в терапії?

Проживання болю від неправильного обходження з клієнтом когось із близьких. Нам боляче від зради, нехтування, маніпуляцій нашими почуттями, від порушення наших кордонів, жорстокого обходження, ігнорування наших почуттів.  Часто бачу віру в те що, якщо я буду добрим і хорошим, то мене ніхто не буде ображати. Проте, ця точка зору швидко зникає. Цим людям забороняли захищати самих себе. Бо тоді токсична батьківська фігура повинна була б перестати бути токсичною по власній волі. Це не той випадок. В них є глибоко вкорінена установка не бути агресивними. Навіть для самозахисту, в першу чергу для самозахисту. 

Є страх покарання за непослух. Покарання відторгненням, знецінюванням, ігноруванням. Часто є відчуття відрази до агресії впринципі, тому що вони бачили прояви агресії в огидній формі і є рання установка ніколи не робити так, як вони бачили робив хтось з родичів. 

Один із сіблінгів клієнта може продовжити лінію когось із деструктивних батьків і розвинути ідентичність такого ж маніпулуючого і домінуючого агресора або піти в повну відмову і йти по лінії залежності-інфантильності від батьків все життя. Або ж йти по лінії, як і клієнт, поступового розплутування клубку внутрішніх протиріч і відновлення нормального сприйняття і функцій.

В сесіях відбувається так зване асиметричне спілкування, коли я багато вислуховую і все, що я говорю клієнту пропускаю через фільтр “навіщо це чути клієнту від мене зараз”. Коли моя спонтанність доречна, то я так і реагую. Інколи, клієнту корисно бачити мою особистість.  А буває, що клієнту не треба бачити мою особистість і я проявляюсь так, щоб підтримати клієнта в його актуальних процесах. Терапевт, як правило відповідає клієнту не реактивно, а рефлексивно. Тобто, пропускає через фільтр свідомості те, що він збирається сказати.

Коли ж робота йде із складним матеріалом, то багато роботи відбувається в контейнуванні і розумінні клієнта. Дослідження історії, цікавість, уважність і спостережливість – це теж робота. Буває, займаюсь в сесії селективним саморозкриттям. Можу щось сказати про себе. На те щоб сформулювати зрілу реакцію або відповідь клієнту може йти значна кількість ментальних ресурсів. Якщо на мій погляд я зробив якусь дурницю, я можу в клієнта запитати, – Чи зробив я, на твій погляд, якусь дурницю? 

Терапевтичний простір складається з технічної навички створювати умови в яких відбувається пропрацювання чогось і людських особистісних якостей терапевта. Я щиро радію коли помічаю як з часом самопочуття у клієнтів покращується, і наші зусилля приносять цінні результати.  Особливо цінно помічати коли людина стає більш гуманною і турботливою до себе і своїх близьких, але це не перетворює її у безпорадну сніжинку (snowflake), – тобто нездатною витримувати життєву напругу і діяти ефективно в своєму житті.

©️Олексій Шпичка – психолог, гештальт-терапевт

#психологія #психотерапія #нарцисизм #тривожність #депресія