Огляд роботи Онно Ван Дер Харта – “Привиди минулого”

Вирішив перечитати Онно ван дер Харта, так як помітив, що Бромберг посилається на Жане і я згадав, що робота Ване дер Харта теж базуєтсья на Жане. Взяв англійську версію, бо вона коротша на 50 сторінок, і в оригіналі точніше передається суть, я надіюсь. І вже за другий рік звик до клінічної мови на англійській.

І ще згадав, що там мова йшла про необхідність піднімати рівень психічної енергії клієнтам. Це місце до якого варто повернутись, бо тема важлива, але я чітко не запам’ятав, що він мав на увазі і як це робити.

Відновлення після травми схоже на те як люди вчаться ходити заново після перелому ноги, чи якогось паралічу.

Думки під час роботи з книгою

Таке враження що сороконожці видали інструкцію на 500 сторінок як їй ходити. Це просто жах. Така дрібна деталізація психічних процесів, що абсолютно не зрозуміло, що з цими всіма подробицями робити під час терапії.

У всій книжці йде мова про те, що потрібно піднімати ментальний рівень клієнта. Чи буде описано як його піднімати?

Для тих хто вже сто тисяч раз читав про травму і все супутнє можна перескакувати на Розділ 12, там описуються конкретні принципи роботи. CHAPTER 12 Promoting Adaptive Action. General Treatment Principles.⠀

Ван дер Харт посилаєтсья на Кохута. Емпатійне налаштування необхідно. Це загальне місце більш-менш у всіх. – ст. 277. “A fundamental aspect of establishing secure attachment with survivors is empathic attunement, a term derived from self psychology (Kohut, 1971).”

Врешті решт, ця книга має підтримуючий ефект для моєї практики. Ван дер Харт дуже реляційний, фактор емпатії і щирих відносин в пріоритеті. Те ж саме пропагує і Джудіт Герман.

Я можу пробачити автору складну мову в книзі, якщо я в результаті там знайду скарби, якщо ж я їх не знайду, то цей автор попадає в мене у немилість, і я його починаю підозрювати в маніпуляціях, а саме, бажанні видати себе за світило, тоді як він насправді темнило.

Шкода, що він не вказав по скільки років він працює з своїми клієнтами. Було б корисно знати для порівняння. Мастерсон писав скільки років він працював із своїми клієнтами.

В книжці можна, що завгодно писати про підвищення ментального рівня клієнта методом психоедукації і тренінгу навичок. А як це “б’ється” з тим, що в нього в практиці?

Моє інтуїтивне відчуття класні практики не пишуть одне і теж багато разів. В цій же книжці багато повторень одного і того ж.

Коли читав цю книгу перший раз вона мені здалась трохи загадкова. В мене не було відповідного досвіду роботи тоді. Було трохи страшно починати його читати в цей раз, але все не так складно виявилось.

Зараз, після 5 років практики від першого прочитання і нещодавного пропрацювання Бромбрега, а саме, його пояснення що таке дисоціація, “Привиди минулого” здається мені набагато доступнішою.

Паралелі з Підходом Мастерсона

Схожа розділення селф на дві частини. Хибне Я і Справжнє Я у Мастерсона і ANP (Зовнішньо Нормальна Особистість) і EP (Емоційна Особистість)

Теж три фази роботи з клієнтами. Тестування – Пропрацювання – Сепарація, – у Мастерсона.
І, – Стабілізація – Пропрацювання спогадів – Інтеграція, реабілітація, – у Ван дер Харта.

Мастерсон теж згоден, що у правильно організованій терапевтичній рамці, терапевт може займатись психоедукацією і буквально ділитись здоровим глуздом з клієнтом. Так само як терапевт може ділитись своїми почуттями.

Ван дер Харт робить великий фокус на психоедукації і тренуванні навичок.
Групи клієнтів Мастерсона і Ван дер Харта дуже схожі.

⠀⠀

Для мого сприйняття стиль роботи з дисоціацією мені ближчий і зрозуміліший у Бромберга. У Ван дре Харта стільки деталізації кожного кроку, що в мене це викликає зворотній ефект. Як описувати в книжці як танцювати. Сумніваюсь, що це піде на користь.

Згадав про “Вбивство душі” психоаналітика Леонарда Шенголда. Він всю свою кар’єру працював з цими ж складними клієнтами і в нього не було такого нагромадження деталізації кожного кроку. І його рекомендували як Джудіт Герман так і Даніель Шоу. Тому, я думаю, це справа вибору, кому що більше підходить. L. Shengold, Soul Murder: The Effects of Childhood Abuse and Deprivation

⠀

Невеликий огляд про що книжка

Onno van der Hart – The Haunted Self
Онно Ван дер Харт и др – Призраки прошлого

⠀

ст. 8 Що таке структурна дисоціація

“Структурная диссоциация представляет собой изменения в организации личности индивида, которые происходят после переживания психической травмы. Структурная диссоциация, прежде всего, характеризуется чрезмерной ригидностью и изолированностью психобиологических систем личности в отношении друг друга, что приводит к недостатку внутренней связности и согласованности личности пострадавшего индивида.”

⠀⠀

ст. 9 Про наслідки травми

“Некоторым людям с опытом хронической психической травмы в детстве удается справиться с последствиями переживания единичного психотравмирующего переживания во взрослом возрасте, несмотря на нарушенную способность к интеграции. Однако это происходит ценой больших усилий, и достигнутое равновесие часто оказывается хрупким: стоит требованиям жизни превысить

возможности интеграции, и у человека могут появиться все симптомы расстройства, связанного с психической травмой.”

⠀

ст. 11 Про неефективність у вирішенні життєвих проблем

“Так, например, для них характерно ожидание, что будущее неизбежно чревато повторением пережитой когда-то катастрофы: травматический опыт не обрел качества прошлого, он как бы продолжается в настоящем

и в будущем. Такие искажения восприятия реальности являются следствием низкого уровня психического функционирования травмированных индивидов в ситуациях, когда они вынуждены решать жизненные проблемы и, соответственно, приводят к серьезным трудностям и срывам в адаптации.”

⠀

ст. 18 Що таке структурна дисоціація доступно

“Отже, пов’язана з травмою структурна дисоціація — це порушення згуртованості та гнучкості структури особистості (Resch, 2004). Це порушення не означає, що особистість повністю розщеплена на різні «системи уявлень і функцій», а скоріше вказує на відсутність згуртованості та координації між цими системами, що складають особистість людини, яка пережила травму.”

⠀

ст. 19 Деякі рівні чи пласти почуттів не потрібно виражати, бо це призводить тільки до виснаження і дерегуляції.

“Бурхливі (Vehement, занадто сильні) емоції відрізняються від інтенсивних емоцій тим, що вони не сприяють адаптації, переповнюють людину і їх прояв не приносить користі. Насправді, чим сильніше вони проявляються, тим більше

потерпілий втрачає здатність нормально функціонувати і відчуває себе пригніченим. Наприклад, це часто спостерігається у пацієнтів з «бордерлайн-розладом», які виявляють лють: чим сильніше вони її виявляють, тим більше втрачають контроль над собою.”

⠀

ст. 20-21
“Наша основна теза полягає в тому, що всі розлади, пов’язані з травмою, супроводжуються певним ступенем структурної дисоціації, причому гострий стресовий розлад і простий ПТСР є найпростішими, а дисоціативний розлад ідентичності (ДРІ) — найскладнішим.”

⠀

ст. 23 Наслідком непропрацьованої травми може бути те, що важко робити плани, виконувати їх, доводити до кінця справи або виконувати роботу на належному рівні якості.

“Незалежно від рівня складності, схильності до дії мають стадії активації, починаючи від латентності, планування, ініціації, виконання та закінчуючи завершенням. Люди, які вижили, часто мають проблеми з початком або завершенням дій, незалежно від того, чи є вони розумовими, чи поведінковими. Вони можуть планувати, але не починати; або вони можуть почати, але не закінчувати; або їхні дії можуть бути неякісними. Такі проблеми свідчать про те, що людина не має достатньо розумової енергії або адекватної здатності зосередити цю енергію для успішного завершення різних розумових та поведінкових дій.”

⠀⠀

ст. 24 Про психічну енергію та ефективність її використання.

“Існує три основні проблеми, пов’язані з розумовою енергією та розумовою ефективністю:

(1) низька розумова енергія;
(2) недостатня розумова ефективність; та
(3) дисбаланс між розумовою енергією та ефективністю.

Адаптивні дії зазвичай витрачають багато фізичної або розумової енергії. Багато людей, які вижили, функціонують на рівні виснаження, який забезпечує мало розумової енергії, тому що вони намагаються зробити забагато і втомилися, або тому що вони занадто в депресії, щоб спробувати щось зробити.”

⠀

ст. 30 Три фази у Ван дер Харта схожі на три фази Мастерсона.

“Основні підходи до лікування складного посттравматичного стресового розладу та дисоціативних розладів зазвичай є фазово-орієнтованими, вважаються сучасним стандартом лікування та включають такі фази:

(1) стабілізація та зменшення симптомів;
(2) лікування травматичних спогадів; та
(3) інтеграція та реабілітація особистості.

Хоча фази були описані в лінійний спосіб, насправді вони є гнучкими та рекурсивними, що передбачають періодичну потребу повернення до попередніх фаз (Courtois, 1999; Steele et al., 2005).

…

Фазо-орієнтоване лікування може бути досить простим для відносно простих випадків травматизації. Однак, це може бути набагато складніше, з більшою кількістю змін між фазами, і потребуватиме вирішення багатогранних і хронічних проблем.”

⠀

ст. 32 Про управління психічною енергією.

“Важливо, щоб пацієнти навчилися працювати в рамках своєї енергії (не більше не менше) в певний момент часу, дізналися, що покращує або зменшує їхню енергію, та зменшили неефективні витрати енергії.

Перш за все, вони повинні зрозуміти та усвідомити той факт, що добре виконані розумові та поведінкові дії підвищують їхній розумовий (ментальний) рівень. Деякі пацієнти роблять забагато або змушують себе працювати більше ніж в них є енергії. Їм потрібно навчитися спрощувати життя та більше відпочивати.”

⠀

ст. 47-48 Дуже багато працювати легше ніж вести збалансоване життя, яке довгостроково більш здорове та адаптивне.

“У повсякденному житті люди повинні досягати низки біосоціальних цілей (наприклад, догляд за дітьми, спілкування, змагання з іншими, гра з друзями, дослідження свого зовнішнього та внутрішнього світу).

Для досягнення цих складних цілей люди повинні інтегрувати системи дій, що може бути дуже складним завданням, оскільки поєднання систем дій є складнішим, ніж використання тільки однієї системи. Дійсно, багато поширених психологічних конфліктів пов’язані з труднощами у балансуванні таких різних інтересів.

Наприклад, постійно працювати менш складно, ніж балансувати роботу, стосунки та відпочинок, але здатність збалансувати всі ці види діяльності є більш адаптивною та здоровою. Баланс систем дій вимагає вищої розумової ефективності, ніж використання тільки однієї.”

⠀

ст. 288 Дуже доступно описує про принципи відносин з клієнтом

“Терапевти найкраще допомагають своїм пацієнтам подолати опір, коли вони відкриті до того, щоб почути про власні помилки та неминучі нормальні емпатійні промахи, і розуміють страх і біль, що лежать в основі опору пацієнтів.

З цією метою терапевти є найефективнішими, коли вони уникають авторитарної позиції, відкриті до переговорів, мають співчуття до застравання пацієнтів, цінують різноманітність підходів до вирішення проблем, уникають переконання чи критики, навчають лише з дозволу, визнають свободу вибору пацієнта, не надто зацікавлені у змінах та усвідомлюють, що зміни можуть бути дуже повільними та не можуть бути нав’язані.

Терапевти повинні уникати активації власних захисних механізмів, а натомість використовувати потужні комбінації прив’язаності, товаристськості, дослідження та гри для взаємодії з пацієнтами.”

⠀

ст. 285 Розповідати клієнтам як життя влаштоване потрібно врешті решт:) Схожа позиція, що й у Мастерсона.

“Психоосвіта є дуже важливим принципом у підвищенні розумової ефективності пацієнта: вона передбачає обмін важливою інформацією, про яку пацієнт не знає або не до кінця розуміє.

Психоосвіта покращує розумову ефективність, тоді коли пацієнт може слухати, починати більше розмірковувати та не реагувати імпульсивно. Запрошення пацієнтів зробити паузу

та поміркувати стимулює їх до участі в більш просунутих діях. Фактично, сам акт обдумування своїх розумових дій є метапізнанням, яке саме по собі є дією вищого рівня.”